My father, like the world, tied the world to me

Мене мати, як зоря, рано заміж віддала,
В мене мати, як зоря, рано заміж віддала. (двічі)

Мене мати, як зоря, рано заміж віддала,
В мене батько, як цвіт, завʼязав мені світ. (двічі)

Як по воду я йшла, спотикалася,
А з водою я йшла, прислухалася. (двічі)

Щось у хаті гомонить, мати сина бранить,
«Ой синочку ти мій, чом горілочки не пʼєш? (двічі)

Чом горілочки не пʼєш? Чом ти жіночки не бʼєш?»
«Нащо мені жінку бить? Вона вміє все робить! (двічі)

Вона вміє все робить,
І топить, і варить, ще й до мене говорить! (двічі)

Ще й до мене говорить,
Ще й до мене, до отца, ще й до мене, молодця!» (двічі)

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, зоря, рано заміж оддала.

В мене ж мати, зоря, рано заміж оддала,
У велику сімʼю, й у далеку сторону.

У велику сімʼю, й у далеку сторону,
А велика сімʼя вся вечеряти сіда.

А велика сімня вся вечеряти сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду.

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала.

В мене мати, як зоря, рано заміж оддала,
У чужу сторону, у велику сім`ю.

А велика сім`я вся вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду.

А я по воду йшла, як голубка гула,
До криниці дойшла, умивалася.

Вишитим рукавом утиралася,
До віконця дійшла, прислухалася.

Вся сімєйка сидить, одна мати бурчить,
Одна мати бурчить, свого сина учить:

Ой ти, сину, сукин сину, чом горілочки не п`єш?
Чом горілочки не п`єш, чого жіночки не б`єш?

Ой зачем же її бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить,
І до неньки, до отця, ще й до мене, молодця.

Я ж її брав не за наймичку, я ж брав за хазяєчку,
Я ж її брав, как малиновый свєт, а теперь же її половиноньки нєт.

Ой у лузі та ще й при березі черво.., червона калина,
Спородила молода дівчина харо.., харошого си(на).

Ой це ж вона його спородила в зеленій діброві,
Та й не дала йому молодому ні ща.., ні щастя, ні до(лі).

ー Було б тобі, моя рідна мати, цих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю да(ти). (двічі)

Ой усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на вулиці, ой а мій, а мій опізни(вся).

Ой чого ж він опізнився та й що дома немає,
В чистім полі край Дунаю та й коня, коня напува(є).

А кінь ірже, води не п’є та й доріженьку чує,
Десь мій милий, чорнобривий та й з друго…, з другою ночу(є).

Ой ночуй, ночуй, розсукин син та й ближче пригортайся,
А й до мене молодої та й більше, більше не верта(йся). (двічі)