Ревуть, стогнуть гори-хвилі

Ой у полі верба, під вербою вода,
Там дівчина воду й набирала, гарная, молода. (двічі)

А козак до води, а дівча від води,
Зажди, зажди, молода дівчино, дай коню води. (двічі)

Невеликий ти пан, та напій коня сам,
Ранняя роса, а я стою боса, ніженькам холодно. (двічі)

А я скину опанчу та й ніжки завʼю,
Ой, дай боже, неділі діждати, чобіточки куплю. (двічі)

Не купуй ти мені, а купуй сам собі,
Єсть у мене рідній батько й мати, та куплять мені. (двічі)

Ой, дівчино моя, та й сідай на коня,
Та й поїдем у чистеє поле, до мого й двора. (двічі)

А у тебе нема ні кола, ні двора,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

Із-за гори сонце сяє,
Козак коника сідлає (ж),
А дівчина горко плаче.

Та дівчина горко плаче:
"Не їдь, серце, козаче,
Ой я й умру за тобою.

Та бо я ж умру за тобою,
За твоєю красотою,
Молоденький козаченько".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А де будем ночувати?".

"Та єсть у полі скирта сіна,
А то ж наша постіль біла,
Молодая дівчинонька".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А шо будем вечеряти?".

"Та шо я буду їсти булку,
А ти, дівко, думай думку,
Молодая дівчинонька".

Та питалася дівка красна
Молодого козаченька:
"А чим будем укриваться?".

"Мене вкриє чорна хмара,
Тебе вкриє людська слава,
Молодая дівчинонька".