​Та ой вишенька та черешенька

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Казав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте ж очі, плачьте ж карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Не сама я полюбила, полюбила мати,
Вона мене заставила, рушнички в’язати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки в’язала. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

(очевидно пропущений перший рядок
“Закувала зозуленька в саду на помості”)

Приїхало до дівчини три козаки в гості.

Один іде, коня веде, другий коня вʼяже, ей,
Третій стоїть під віконцем, “Добрий вечір” каже.

“Добрий вечір, стара мати, дай води напиться!, ой,
Добрий вечір, стара мати, дай води напиться!”.

Ой гаю, мій гаю, густий непроглядний,
Чом на тобі, гаю, ай листячка нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Шо брат до сестриці ай часто же пісьма пи(ше). (двічі)

А він пише, а в письмах питає,
“Чи привикла, сестро же, ай у чужому кра(ї)? (двічі)

“А я й не привикла, треба привикати,
Чужі поля жала же, ай чужі же скрині дба(ла). (двічі)

Ой того ж я, брати, ой така же стара ста(ла,
Ой того ж я, брати, ой така же стара ста(ла).

Ой гаю, мій гаю, густий непроглядний,
Чом на тобі, гаю, а й листячка нема(є)? (двічі)