Ой у полі дуб зелений

Світе місяць, світе ясний та прямо в хатину,
А дівчина молодая колише дитину. (двічі)

Мету хату, мету сіни та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й догадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, доню, чого ти смієсся,
Полюбила козаченька та й не признаєсся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, козак бравий, щоб не насміявся. (двічі)

ー Де ж та нива колосиста, що нас прогодує,
Де ж той батько, що дитину зодягне, зобує? (двічі)

ー Не питай же, сину, батька, бо батька немає,
Він поїхав в чуже поле, а тебе не знає. (двічі)

(О)й гаю мій, гаю, густесенький – непрогляну,
Випустила голубчика, тепер його не спіймаю. (двічі)

А хоть я і спіймаю, та уже ж не такого,
Не прийдеться любов його (ж) та й до серденька мого. (двічі)

Травиченька шаль-шаль, прийди, миленький, сам-сам,
Темної ночі, ясної зорі (ж) та й до мене молодої. (двічі)

Щоб і шпори не брязчали, щоб собаки не гарчали,
Щоби матінка не знала (ж) з ким я сю ніч ночувала. (двічі)

Ой ти, місяцю, ще й зіронька ясная,
Ой ти парубок, я ж дівчина красная. (двічі)

Ой ти парубок, я ж дівчина красная,
Ти в вишневом саду, я ж тобі коня пасла. (двічі)

Ой пасла коня з вечора до півночі,
Іспала роса на мої карі очі. (двічі)

Не так на очі, як на русу косу,
Серце козаче – віночка не ношу. (двічі)