Digital archive of folklore

По той бік гора, по другий друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

А за нею я, як за зорею,
Сірим конем понад чистим полем за дівчиною. (двічі)

ー Дівчино моя, напій же коня ,
З рубленої нової криниці, з повного відра. (двічі)

ー Якби я твоя, взяла б я коня,
Взяла б коня за шолковий повід та й напоїла. (двічі)

ー А в мене нема ні кола, ні двора,
Тільки в полі стоїть кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

Ой у полі дуб зелений, ніхто його й не зрубав,
Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв.

ー Не плач, дівко, не плач, красна, не плач, ягодка моя,
Я й поїду у край далекий, возьму замуж за себе.

Копав, копав криниченьку неділеньку-дві,
Любив козак дівчиноньку не людям – собі,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль.

А вже ж тая криниченька замутилася,
А вже ж тая дівчинонька зажурилася,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв.

Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій стоїть, гірко плаче – любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль.

Ой зірву я з рози квітку та й пустю на море,
Пливи, пливи, з рози квітка аж до, аж до мого дому. (двічі)

Ой чого ж ти, з рози квітка, на морі зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара стала? (двічі)

А в чужої сторононьки ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловейки. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Не бачила миленького, що я й полюбила.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені і звеліла рушнички давати.

Перший дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, білесенький – рученьки зв'язала. (двічі)

Ой гаю, гаю, зелений гаю,
Любила хлопця з чужого края. (двічі)

Любила хлопця півтора року,
Поки не знали сусіди збоку. (двічі)

А як узнали розчарували,
Бодай сусіди щастя й не мали. (двічі)

За сінечками, за дверечками,
Стоїть кроватка з подушечками. (двічі)

На той кроватки Галя лежала,
На правой ручки платок дєржала. (двічі)

Прийшов же Ваня із дому п’яний:
ー Дивися, Галю, я твій коханий. (двічі)

Коло млину крем’янина, зацвіла калина,
Захотіла в саду спати молода дівчина. (двічі)

Ой де ж вона захотіла – поміж яблуньками,
Ждала ж вона козаченька з чорними бровами. (двічі)

Кличе мати вечеряти, а донька не чує,
Де не з милим чорнобривим, там і заночує. (двічі)

Ой там на горі, на базарє жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам. (двічі)

Із лик мотузок ізв’язала, взяла свого милого налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало покупальних, та й наїхало торгувальних,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать. (двічі)

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

А я стала й подумала: з кіньми треба возиться, з грішми надо носиться,
А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий, він для мене знадобиться. (двічі)

Він насіє, наоре, не для кого – для мене,
Ой мій милий, серденько, пожалію я тебе. (двічі)

Ой коли б той вечір та й повечеріло,
То б мойо серденько та й повеселіло.

Ой коли б той вечір та сонечко зайшло,
То мойо серденько та й до мене прийшло.

Ой прийшло, прийшло вже та до моєї хати,
Та яснеє сонце, що я тебе пущу та й через віконце.

Ой я упускала – легенько зітхала,
А як випускала – плакала, ридала.

Ой як випускала – плакала, ридала,
Вийшла за ворота, правдоньки питати.

ー Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся,
До другої ходиш та й не признаєсся?

ー Ой я тебе люблю і любити буду,
Признаюсь по правді – сватати не буду.

Не позволе батько, не позволять мати,
Ще й рід не позволить дівчинку узяти.

Ще й рід не позволе дівчинку узяти,
Стиха говоримо, щоб не чула мати.

Світе місяць, світе ясний та прямо в хатину,
А дівчина молодая колише дитину. (двічі)

Мету хату, мету сіни та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й догадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, доню, чого ти смієсся,
Полюбила козаченька та й не признаєсся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, козак бравий, щоб не насміявся. (двічі)

ー Де ж та нива колосиста, що нас прогодує,
Де ж той батько, що дитину зодягне, зобує? (двічі)

ー Не питай же, сину, батька, бо батька немає,
Він поїхав в чуже поле, а тебе не знає. (двічі)

Ой де не взявся охотник-стрілець,
Убив, розлучив він пару голубів. (двічі)

Ой він голуба вбив, голубку вловив,
Узяв він під полу, поніс додому. (двічі)

Насипав пшенця аж по колінця,
Налив він водиці аж по крилиці. (двічі)

Голубка не п’є, зерна не клює,
Та все ж на ту гору та й плакати йде. (двічі)

Ой ти, місяцю, ще й зіронька ясная,
Ой ти парубок, я ж дівчина красная. (двічі)

Ой ти парубок, я ж дівчина красная,
Ти в вишневом саду, я ж тобі коня пасла. (двічі)

Ой пасла коня з вечора до півночі,
Іспала роса на мої карі очі. (двічі)

Не так на очі, як на русу косу,
Серце козаче – віночка не ношу. (двічі)