Коло млину крем’янина

Ой ти, місяцю, ще й зіронька ясная,
Ой ти парубок, я ж дівчина красная. (двічі)

Ой ти парубок, я ж дівчина красная,
Ти в вишневом саду, я ж тобі коня пасла. (двічі)

Ой пасла коня з вечора до півночі,
Іспала роса на мої карі очі. (двічі)

Не так на очі, як на русу косу,
Серце козаче – віночка не ношу. (двічі)

По той бік гора, по другий друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

А за нею я, як за зорею,
Сірим конем понад чистим полем за дівчиною. (двічі)

ー Дівчино моя, напій же коня ,
З рубленої нової криниці, з повного відра. (двічі)

ー Якби я твоя, взяла б я коня,
Взяла б коня за шолковий повід та й напоїла. (двічі)

ー А в мене нема ні кола, ні двора,
Тільки в полі стоїть кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

Ой коли б той вечір та й повечеріло,
То б мойо серденько та й повеселіло.

Ой коли б той вечір та сонечко зайшло,
То мойо серденько та й до мене прийшло.

Ой прийшло, прийшло вже та до моєї хати,
Та яснеє сонце, що я тебе пущу та й через віконце.

Ой я упускала – легенько зітхала,
А як випускала – плакала, ридала.

Ой як випускала – плакала, ридала,
Вийшла за ворота, правдоньки питати.

ー Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся,
До другої ходиш та й не признаєсся?

ー Ой я тебе люблю і любити буду,
Признаюсь по правді – сватати не буду.

Не позволе батько, не позволять мати,
Ще й рід не позволить дівчинку узяти.

Ще й рід не позволе дівчинку узяти,
Стиха говоримо, щоб не чула мати.