​Чарочка мала

Ой хто ж то пішов, піджачок накинув?
Тож той дурачок, шо мене покинув.

Вишивала я платочок та й нашила я місток,
Не піду я туди заміж, там багато невісток.

Вишивала я платочок та й нашила букву «и»,
Не піду я туди заміж, там багато дітвори.

Гармоніст, гармоніст, кучерява голова,
Яку шапку не надіне, то велика, то мала.

Гармоніст, гармоніст, він цибулю дуже їсть,
Як по улиці іде і кричіть: "Цибуля де?"

Брала льон, брала льон, брала конопельки,
Не вдалася до роботи, як на витрибеньки.

Мєня мілий не цилує, говорить: «Курносая!»
Як же я його цилую чорта довгоносого?

Ой, Ярина ноги мила, а я любувався,
Моя мила потонула, а я й засміявся.

Якби мені не тини та й не перелази,
Ходив би я до дівчіни по чотирі рази.

Або ось така частушка. Тоді, коли позабирали все у людей, коли був голодомор, коли все постягували в колгоспи і штучно зробили голод… Але люди все рівно якось, навіть ті, шо залишились в живих, завжди, мабуть, юмор спасав людей, особливо українських наших, моїх земляків. Ось така, наприклад, частушка:

Спасибі нашому вождю,
Не вчіняю, не мішу.
Замість зерна і муки –
Таргани та прусаки.

Нема зерна у коморі,
Пусто в хаті і надворі,
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.

Висить Сталін на стіні,
Мені усміхається:
“Не журися, молодице,
В комунізмі будеш жити.”

Криси й миші збунтувались,
Ніде зерна не зосталось,
Враз прохання написали
І до Сталіна послали:

“Батьку рідний, пощади,
І в тюрму нас посади.
Будем тобі помагать,
Усіх ворогів народу
Будем разом догризать.”