​Ой у полі буйний вітер віє

Ой у лузі, лузі Василь сіно косе,
Молода дівчина дитину приносе. (двічі)

“Василю, Василю, забери дитину.
Не візьмеш дитину, на покіс покину”. (двічі)

Бросив Василь косу до самого Дону,
Та й узяв дитину, та й поніс додому. (двічі)

“Мамо, моя мамо, в мене єсть причина,
В лузі на покосі лежала дитина”.(двічі)

“Синку, ти мій сину, якось воно буде,
Через три годочки помічниця буде”. (двічі)

“Мамо, моя мамо, не одна причина,
В сінях за дверима молода дівчина”. (двічі)

“Синку, ти мій синку, веди її в хату,
Може ся дівчина цій дитині мати”. (двічі)

“Прости ж мене, мамо, за мою провину,
Що я молоденька привела дитину”. (двічі)

Світе місяць, світе ясний та прямо в хатину,
А дівчина молодая колише дитину. (двічі)

Мету хату, мету сіни та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й догадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, доню, чого ти смієсся,
Полюбила козаченька та й не признаєсся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, козак бравий, щоб не насміявся. (двічі)

ー Де ж та нива колосиста, що нас прогодує,
Де ж той батько, що дитину зодягне, зобує? (двічі)

ー Не питай же, сину, батька, бо батька немає,
Він поїхав в чуже поле, а тебе не знає. (двічі)

Ти, дівчино, благородна,
Ой не влюбляйся та й в козаченька - будеш вольна.

Я й любила, любить буду,
Ой надіюся та й не боюся, за ним буду.

Надіялась, не боялась,
Ой оженився та й козаченько, я й осталась.

Не сама я зосталася,
Ой єсть у лузі та й кущ калини, розцвілася.

На калині, на вітині,
Ой колихала та й Марусина дві дитині.

Колихала, розмовляла,
Ой коло неї та й рута-мʼята присовʼяла (двічі)