​Ой у лузі, лузі Василь сіно косе

По-за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла мати із кімнати, (двічі)
Стала Василя питати: (двічі)

“Чому лежиш та й думаєш? (двічі)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (двічі)

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Тоді будем пить-гуляти.” (двічі)

“Не дозволю вдови брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого”. (двічі)

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сіють.

Одна гора була чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла волочила, (двічі)
Слізоньками примачи(ла).

Летить (в)орон чорний, кряче, (двічі)
Чого бідна вдова плаче?

Як же мені не плакати, (двічі)
Прийшла зима – нема хат(и).

Ой, братіку-соколочку, (двічі)
Возьми мене на зимоч(ку).

Буду, брате, догождати, (двічі)
Діток з хати виганять.

Ідіть, діточки, з хати, (двічі)
Сіда дядько обідать.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Сичить вона як гади(на).

Пішли дітки обнялися, (двічі)
Слізоньками облились.

Вставай, тату, вставай з ями, (двічі)
Горе жити нашій ма(мі).

Живіть, дітки, як живеться, (двічі)
Батько з ями не вернеть(ся).

Як піду я темним лугом, (двічі)
Оре милий чужим плуг(ом).

Оре милий та й гукає, (двічі)
Чужа жінка поганя.

Як понесу йому їсти (двічі)
Чи не скаже мила сіс(ти).

Він наївся, він напився, (двічі)
На борозну поваливсь.

“Чому сидиш та й не ореш, (двічі)
Та й до мене не говор(иш)?”

“А я сидю та й думаю, (двічі)
Що погану жінку ма(ю)”.

“Який тобі дідко винен, (двічі)
Що ти гарний, чорнобривий?

А я руда родилася (двічі)
Чорнявому судилась”.