​Шумлять верби в кінці греблі

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)

Ой пішов я до дівчини на пораду в сад:
«Люблю тебе щирим серцем, так не можу взять!»(двічі)

«Бо не велять батько й мати тебе, й бідну, брать,
Посилають на Вкраїну багачку шукать!» (двічі)

«Ой, об’їхав усі села і всі города,
Та й не знайшов краще тебе, як ти, сирота.» (двічі)

А в неділю, рано-вранці всі дзвони ревуть,
Молодую дівчиноньку до гроба ж несуть. (двічі)

Молодую дівчиноньку й до гроба ж несуть,
Молодого козаченька під руки ведуть. (двічі)

«Розступіться, добрі люди, дайте мені стать,
Хоч неживу поцілую, бо будуть ховать.» (двічі)

Опустили труну в яму, стали загортать,
Молодого козаченька стали одливать. (двічі)

Іде козак дорогою й спотикається,
Стоїть батько у воротіх, насміхається. (двічі)

Стоїть батько у воротіх, насміхається:
«За ким, за ким, мій синочку, побиваєшся?» (двічі)

"Ой, бодай же, старий батьку, віку не дожив,
Як ти мене з дівчиною навік розлучив!" (двічі)