​Шумлять верби в кінці греблі

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)