​Шумлять верби в кінці греблі

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну.
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на полі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав на Десну.
– Рости-рости, дівчинонька, на другую весну. (двічі)

Росла-росла дівчинонька та й на полі стала,
Ждала-ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі, така ваша доля –
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького, плачуть карі очки. (двічі)