Digital archive of folklore

Ой у полі висока могила,
На могилі червона калина. (двічі)

На калині чорний ворон кряче,
На чужбині сиротина плаче. (двічі)

Ой недавно сиротою стала,
Та й багато горечка зазнала. (двічі)

Наказали мені вражі люди:
– Вийдеш заміж, тобі лекше буде. (двічі)

А я людям воленьку вольнила,
Вийшла заміж, воленьку втопила. (двічі)

Утопила в глибоку криницю,
Вийшла заміж за горьку п’яницю. (двічі)

А п’яниця все п’є та гуляє,
Прийде додому, як не п’є, так лає. (двічі)

А п’яниця, як лягає спати,
Мене заставляє голубів ганяти. (двічі)

Не літайте, голуби по хаті,
Не будіте милого з кроваті. (двічі)

– А я знаю, коли розбудити,
Коли стане сонечко сходити. (двічі)

– Коли встало й моє милування,
Вже для тебе готове вмивання. (двічі)

У садочку водиця в ставочку,
У кімнаті рушник на кілочку. (двічі)

На полиці білі паляниці,
Це ж для тебе, гіркої п’яниці. (двічі)

Під припічком варенички в маслі,
А на столі горілочка в пляшці. (двічі)

На горі високій береза стояла,
А на тій березі зозуля кувала. (двічі)

– Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона провожала сина у солдати. (двічі)

– Іди, іди, сину, іди не барися,
Через рік-півтора додому вернися. (двічі)

Уже рік минає та другий минає,
На третій годочок іде мій синочок. (двічі)

Посадила сина край білого столу,
Молоду невістку в сінях на порозі. (двічі)

Наливала сину червоного чаю,
Молодій невістці зеленого яду. (двічі)

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Нима його та й не буде, поїхав на Десну,
Сказав: – Рости, дівчінонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте очі, плачьте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Заставила за нелюба рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий шовком шитий, рученьки з’язала. (двічі)

Із’язала тугесенька, ніхто й не роз’яже,
Тяжко, важко на серденьку, ніхто не розв’яже. (двічі)

Чорноморець, матінко, ой да чорноморець,
Вивів мене босую й на морозець. (двічі)

Вивів мене босуй, ой та ще й питає:
– Чи є мороз, дівчіно, чі немає? (двічі)

– Ой нема морозоньку, сама роса,
Простояла дівчіна всю нічку боса. (двічі)

Простояла дівчіна та й байдуже,
Люблю, мамо, чорноморця, люблю дуже. (двічі)

Я думала, мамінька, ой да панувати,
Коли прийшлося родиною горювати. (двічі)

Коли прийшлося родиною ой та горювати,
Зеленоє житечко в полі жати. (двічі)

Зеленоє житечко ой да в полі жати,
Малесеньких діточок годувати. (двічі)