​Ой у полі озеречко

“Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?” (двічі)

“І коня я мав, і стежечку знав, і мати пускала,
Найстарша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)

“Їзжай, братику, до дівчиноньки, котра тебе ждала””.(двічі)

Як поїду в ліс по дрова та й зрубаю лозу,
Завіз мене мій миленький в чужу, чужу старану. (двічі)

В чужій дальній сторононці ни батька, ни неньки,
Тільки в саду зеленому пають, пають соловейки. (двічі)

Пойте, пойте соловейки всіма голосами,
А я піду в сад зелений, вмиюсь, вмиюся сльозами. (двічі)

Як зірву я з рози квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла, з рози квітка, та й стала кружится,
Вийшла мати воду брати та й ста…, та й стала журится: (двічі)

“Ой, чого ж ти, з рози квітка, на воді завяла?
Ой, чого ж ти, доню моя, така, така сумна ста(ла)?

Чи синів ти оженила, чи дочок давала?
Ой, чого ж ти, моя доню, така, така стара стала?” (двічі)

“І синів я не женила, дочок не давала,
За лихим же чоловіком горя, горєчка зазна(ла)”. (двічі)

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.