Digital archive of folklore

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

Тече річенька, невеличенька, схочу ー перескочу,
Оддай же мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як оддавала, приказувала: «В гостях не бувати,
А якщо прийдеш, моя донечка, то вижену з хати». (двічі)

Терпіла я год, терпіла другий, третій не стерпіла,
Перетворилась сизой зозульой, додому летіла. (двічі)

Прилетіла в сад, сіла на калині та й стала кувати,
Та й стала кувать, жалю завдавать всій своїй родині. (двічі)

Проважала мати сина у салдати,
Молоду невістку – в поле жито жать. (двічі )

Вона жала, жала, жала-вижинала,
Поки серед поля тополею стала. (двічі)

Прийшов син додому й став матір питати:
«Мати ж моя, мати, що ж то за дивина,
Що серед поля росте тополина?» (двічі)

«Бери, син, сакиру..,
Та й зрубай у полі тую тополину». (двічі)

Первий раз ударив – вона похилилась,
Другий раз ударив – вона попросилась. (двічі)

«Не рубай, казаче, тую тополину,
Бо там спить у листі нашая дитина». (двічі)

Поза лужком зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Ой там Василь сіно косить, (двічі)
Тонкий голос переносить. (двічі)

Кинув косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

– Позволь, мати, вдову брати, (двічі)
Перестану пить-гуляти. (двічі)

– Не позволю вдову брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого – (двічі)
Причарує сина мого. (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум й у чу-, й у чужу й сторо(нку). (двічі)

А в чужій же сторононьці – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співав, співав соловей(ко). (двічі)

Співай, співай, соловейку, всіма голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся й сльоза(ми). (двічі)

У полі береза, у полі кудрява,
Мати свого сина в військо виряжала. (двічі)

“Іди, іди сину, іди, не барися,
Через три годочки додому вернися!” (двічі)

Минає годочок, минає і другий,
На третій годочок їде мій синочок. (двічі)

“Ой чи рада, мати, ой чи рада мною?
Ой чи рада мною, моєю жиною?” (двічі)

“Ой рада я, сину, рада я тобою,
Тільки я не рада, гей, твоєю жи ною!” (двічі)

Посадила сина за стіл у гурточок,
Молоду невістку, гей, в сінях у куточок. (двічі)

Наливає сину повен стакан рому,
Нелюбій невісткі, гей, отруйного яду,
Молодій невісткі, гей, отруйного яду.

А вони взялися та й перелилися,
Та й обоє разом, гей, на стіл похилились. (двічі)

Поховала сина в зеленом садочку,
Нелюбу невістку, гей, в глибоком ярочку. (двічі)

Посадила сину калину-малину,
Нелюбій невісткі, гей, колючу шипшину. (двічі)

Хто не їде садом – калину ламає,
Хто не їде яром, гей, шипшину минає. (двічі)

Хмарка наступає, ой да й хмарка наступає,
Батько й, батько й дочку лає.

Батько дочку лає, ой да й батько дочку лає,
Гулять, гулять не пускає.

Мати горе знає, ой да й мати горе знає,
Гулять, гулять і пускає.

« Гуляй, доню, гуляй, ой да й гуляй, доню, гуляй,
Поки, поки молода.

Як будеш старая, ой як будеш старая,
Дити.., дитина малая.

Обіллють тебе сльози, обіллють тебе сльози,
Як калиноньку морози.

Обсядуть тебе діти, обсядуть тебе діти,
Як калиноньку цвіти».

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе, жінко, питаю,
Які були гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Був Микита із села, старий шпендель з хутора,
Командир Михайло, главний запєвайло, главний запєвайло, з города». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тіки питаю,
А що пили гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Пив Микита самогон, старий шпендель перегон,
Командир Михайло, главний запєвайло, пив зі мною молодою коньячок». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тіки питаю,
А шо їли гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Їв Микита гусака, старий шпендель утака,
Командір Михайло, главний запєвайло, їв зі мною молодою індюка». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тільки питаю,
А де спали гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Спав Микита за столом, старий шпендель під столом,
Командір Михайло, главний запєвайло, спав зі мною молодою під бочком». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе предупреждаю,
Щоб не було гостей у моєму домі, у моєму домі без мєня». (двічі)

Вітер віє, ой вітер віє, ой вітер повіває,
Ой мати ж дочку да й про горе ж питає.

«Скажи, доню, ой скажи ж, доню, ой яке ж в тебе горе?
«Ой спитай, мати, да й сизого гуся(ти).

Сизе гуся, да й сизе гуся, да й по морю плаває,
Ой воно ж моє да й усе ж горе зна(є).

Перше горе, ой перше ж горе –що й дитина малая,
Ой друге ж горе – що свекруха лиха(я).

Друге горе, ой друге горе, що й свекруха лихая,
Ой третє ж горе – що й милий покида(є).

Їде милий, ой їде милий да й у поле орати,
Ой бере ж мене да й волів поганя(ти).

Ой гей, воли, ой гей, воли, ой гей, круторогі,
Ой верніться да й літа да ще й чорниє бро(ви).

Правой ручкой, ой правой ручкой да й волів поганяла,
Ой лєвой ручкой да й сльози ж витира(ла)».

А всі гори зеленіють, ой всі гори зеленіють,
Тільки одна гора чор(на).

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Десь взялася чорна хмара, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Та й упала зіма біла, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Де ж я буду зімувати, (двічі)
Своїх діток годува(ти)?

«Ой, братіку-соколоньку, (двічі)
Прийми ж мене на зімонь(ку)».

«Ой, сестричко-перепілко, (двічі)
Коли ж в тебе діток скілько?»

«Ой, братіку, не лякайся, (двічі)
Моїх діток не цурай(ся).

Як ти сядеш обідати, (двічі)
То я своїх діток вишлю.

Ідіть, діти, ідіть з хати, (двічі)
Сяде дядько обідати.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Вона сичіть, як гадина».

Поки дядько пообіда (двічі)
Діти батька одвідають.

«Встаньте, тату, встаньте з ями, (двічі)
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу, (двічі)
Горе жити коло роду».

Ой вербо, вербо, де ж ти зросла,
Що твоє листячко й вода знесла?

Ой знесла, знесла, тиха й вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду замуж не рік, не два.

А піду замуж аж п’ятого,
За п’яниченьку, проклятого.

А кажуть люди, що він не п’є,
Він щовечора із корчми йде.

Як поїхав Халимон у поле й орати, (двічі)
Халимонова жена начала гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла та й не обпилася,
Наварила горщок каші, в поле потряслася.

Як начав же Халимон та жінку учити,
Запріг у борону, начав волочити. (двічі)

Випріг із борони та запріг у рало,
«Ой цоб, моя мила, ще й додому рано». (двічі)

Приїхали додому – велика калюжа,
Розсердилася жінка на мужа.

Розсердилася жінка на мужа,
Полізла ж на піч, як будто не здужа.

«Вставай, вставай, мила, я приніс же пива»,
«Ой цур тобі, пек, я не буду жива».

«Вставай, вставай, мила, я приніс горілки»,
«Ой цур тобі, пек, шукай собі жінки».

«Вставай, вставай, мила, я приніс дубину,
Ще й сукувату та на твою спину».

«Пошли тобі, Господи, здоров’ячко з неба,
Що ти догадався, чого ж міні треба».

А мій милий вареничків хоче,
А мій милий вареничків хоче.
«Навари, милая, навари, милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!
Навари, милая, навари, милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Та й дров же нема, милий мій миленький,
Та й дров же нема, голубе сивенький!»
«Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!
Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Та й сили ж нема, милий мій миленький,
Та й сили ж нема, голубе сивенький!»
«Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!
Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!»

«А з ким будеш доживать, милий мій миленький?
А з ким будеш доживати, голубе сивенький?»
«Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!
Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Вареничків наварю, милий мій миленький,
Вареничків наварю, голубе сивенький!»
«Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, уха-ха моя, чорнобривая!
Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, уха-ха моя, чорнобривая!»

Ой там на точку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам. (двічі)

Із лик матузок ізв’язала, взяла свого милого налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало тогувальних, як наїхало покупальних,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала я, подумала: «З грішьми треба носиться, а з коньми треба возиться,
А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він до мене знадобиться». (двічі)

Він насіє й наоре, не для кого, для мене,
«Ти ж мій милий серденько, пожалію я тебе». (двічі)

Да ясно-красно жи й а де сонечко сходить,
А низенько, низенько й захо(дить).

Низенько заходить,
Да славний парєнь, да й уже ж він жонатой
Да й до дівчи-, до двічини хо(дить).

До дівчини ходить,
Да ой не ходи жи да до мене, й козаче,
Бо й уже жи ти, бо вже ти жона(тий).

Уже ти жонатий,
Та як будеш да до мене ой ходити,
Да й убий сво-, й убий свою жонку.

.

На край села жила вдова,
Девʼять синів та й вона імєла. (двічі)

Девʼять синів та й вона імєла,
Дісятую та й дочку Галю. (двічі)

Сини зросли та в розбій пішли,
Дочку Галю та й заміж віддали. (двічі)

Дочку Галю та й заміж дали,
За купчика, за крамарчика. (двічі)

Як поїхали та й крамарювати,
В чистім полі стали ночувати. (двічі)

Щось у лісі вой да зашумєло,
В чистім полі та й загуркотіло. (двічі)

Крамарь каже, що то грім гримить,
Галя каже: «То розбій біжить!»

Як наїхали та розбійники,
Воно того крамаря убили. (двічі)

Вони того крамаря убили,
Сестру Галю та й з собой узяли. (двічі)

Розбійники стали спочивати,
Найменьший брат став Галю питати. (двічі)

Розпитавши, зразу закричали,
«Вставай, браття, що ми наробили! (двічі)

Вставай, браття, що ми наробили!
Сестру Галю та й осиротили!» (двічі)

Ой з-за гори вітер повіває,
Матір сина з дому виганяє.

«Іди, нене, тепер ти од мене,
Будуть, нене, гостоньки у мене.

Будуть, нене, гостоньки у мене,
А ти, нене, в сірій сірячині.

А ти, нене, в сірій сірячині.
Та ще й того, в білій запашчині».

Пішла мати густими лозами,
Вмивається дрібними сльозами.

Пішла мати густими лозами,
Вмивається дрібними сльозами.

Ой з-за гори та ой з-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя пита(є).

Спитай, мати, ой спитай, мати, ой сірого утяти,
Ой сіре утя ой на морі ночу(є).

Сіре ж утя, ой сіре ж утя ой на морі ночує,
Ой воно ж моє ой все горенько чу(є).

Перве горе, ой перве горе – ой дитина малая,
Ой друге горе – ой свекруха лиха(я).

Третє горе, ой третє горе – ой мій милий ревнивий,
Ой що сам їде ой у поле ора(ти).

Ой що сам їде, ой що сам їде ой у поле орати,
А мене бере ой воли поганя(ти).

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой сірії половії,
Ой пройшли мої ой літа молоді.

Ой з-за гор, гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя питає.

Ой спитай, мати, ой сіре й утя,
Ой сіре й утя ой на морі ночує.

Ой сіре утя ой на морі ночує,
Ой воно моє ой все горечко чує.

Ой поросло жито поміж високою,
– Ой чи будеш, мамо, плакати за мною? (двічі)

– Оставляю, мамо, найменшого брата,
Ой не буде, мамо, в вас весела хата. (двічі)