Як піду я в суботу й по воду

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала.

В мене мати, як зоря, рано заміж оддала,
У чужу сторону, у велику сім`ю.

А велика сім`я вся вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду.

А я по воду йшла, як голубка гула,
До криниці дойшла, умивалася.

Вишитим рукавом утиралася,
До віконця дійшла, прислухалася.

Вся сімєйка сидить, одна мати бурчить,
Одна мати бурчить, свого сина учить:

Ой ти, сину, сукин сину, чом горілочки не п`єш?
Чом горілочки не п`єш, чого жіночки не б`єш?

Ой зачем же її бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить,
І до неньки, до отця, ще й до мене, молодця.

Я ж її брав не за наймичку, я ж брав за хазяєчку,
Я ж її брав, как малиновый свєт, а теперь же її половиноньки нєт.

Зацветала вишенья й алыми ж да цветами,
Ох ляли лё-, ох и лёли, алыми же да цвета(ми).

Алыми да й усяками, да всё ж разным цветом,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да всё ж разным цве(том).

Опадала вишенья, да все ж трёми да зарями,
Ох ляли лё-, ох и лёли, все ж трёми да заря(ми).

Было б табе сидеть в батюшки, всё же тихо да и смирно,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всё же тихо да и смирно.

Золотыми ключиками, да в них звонко же да звонить,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да в них звонко ж да звонить.

Мы ж табе да вот, Марьюшка, всю правду да сказали,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всю ж правду да сказали.