Digital archive of folklore

Як піду я в суботу й по воду,
Та й поставлю відра коло брод(у).
А сама піду до чужого роду,
Й подивлюся, що свекруха роб(ить).

А свекруха вечеряти варе,
Й а свекорка дубиночку пар(е).
Та парся, парся, сирая дубина,
Начувайся, чужая й дитина.

Ой, да за що ж, тато, чуже дитя бити?
Вона вміє спекти і зварити,
Та вона вміє спекти і зварити,
Ой, а ще й к тому до роду говорить.

Ой у полі криниця бездонна, (двічі)

А в криниці водиця холодна, (двічі)

А в козака дівчинонька одна. (двічі)

Їхав козак із Дону додому, (двічі)

Зустрів милу з дитям на порозі. (двічі)

“Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива. (двічі)

Чия в тебе на руках дитина?” (двічі)

“Була в мене циганочка вранці, (двічі)

Та й забула це дитя на лавці”. (двічі)

“Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, (двічі)

Що у тебе циганська дитина. (двічі)

У циганів дитина чорнява, (двічі)

А у тебе дитина білява”. (двічі)

“Ходім, милий, із сіней у хату, (двічі)

Буду тобі всю правду казати.(двічі)

Був у мене козак аж дві ночі, (двічі)

Він оставив свої карі очі”. (двічі)

Вийняв милий довгую нагайку (двічі)

Та бив милу з вечора до ранку. (двічі)

Хоч би швидчє вечір, та й повечеріло.
Може б моє серце та й повеселіло.

Хоч би вечір швидчє, та й сонечко зайшло,
Може б моє серце та й до мене прийшло.

Ой хоч не до мене, до моєї хати.
Одчиняй дверечка, щоб не чула мати.

Ой хоч і почує, та буде мовчати.
Вона не осуде рідного дитяти.

Ой як одчиняла, плакала-ридала.
Плакала-ридала, правдоньки питала.

“Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш та й не признаєсся?”

“Признаюсь по правді: ходив, ходить буду.
Признаюсь по правді: сватати не буду”.

Ой ще сонце не заходило,
Зробилася темнота. (двічі)

Та нещаслива та дівчина,
Котра любе козака. (двічі)

Козак їде в чисте поле,
Зостаюся я сама. (двічі)

Та зостаюся я сама –
Ні дівчина, ні вдова. (двічі)

Та ні дівчина, ні вдова –
Некруточка молода.

Віє вітер, та віє вітер, ой віє, повіває.
Ой мати дочку, ой про життя пита(є).

Мати дочку, ой мати дочку, ой про життя питає.
Ой спитай мати, ой сірого й утя.

Спитай мати, та й спитай мати, ой сірого й утяти.
Ой сіре й утя, ой на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой сіре вутя, ой на морі ночує,
Ой воно моє, ой все горичко чує.

Перве горе, та перве горе – ой свекруха лихая.
Ой друге горе – ой дитина мала.

Друге горе, та друге горе – ой дитина малая.
А третє горе – ой мій милий ревнив(ий).

Ой сам їде, та ще й сам їде, ой у поле орати,
А мене бере, ой волів поганять.

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой всі гили поломили,
Ой пройшли мої, ой літа молодії.

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой чиї же круторогі,
Ой помняли мої, ой личко ж і чорні брови.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сіють.

Одна гора була чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла волочила, (двічі)
Слізоньками примачи(ла).

Летить (в)орон чорний, кряче, (двічі)
Чого бідна вдова плаче?

Як же мені не плакати, (двічі)
Прийшла зима – нема хат(и).

Ой, братіку-соколочку, (двічі)
Возьми мене на зимоч(ку).

Буду, брате, догождати, (двічі)
Діток з хати виганять.

Ідіть, діточки, з хати, (двічі)
Сіда дядько обідать.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Сичить вона як гади(на).

Пішли дітки обнялися, (двічі)
Слізоньками облились.

Вставай, тату, вставай з ями, (двічі)
Горе жити нашій ма(мі).

Живіть, дітки, як живеться, (двічі)
Батько з ями не вернеть(ся).

Ой не ходи, та й кучерявчик, та й біля мого саду,
Ой не ламай же, ой, кучерявчик, ой в саду ж виноград.

Сама й садік та я й садила, ой сама й поливала,
Ой сама милого любила, ой сама целува(ла).

Тече річка та й невеличка, ой схочу – перескочу.
Ой отдай мене, та мій батенько, ой за кого я схочу.

Як послала мати льон із поля брати,
Не вибереш льону, й не приходь додому. (двічі)

Вона брала, брала, не довибирала,
До схід сонця вона тополею стала. (двічі)

“Ой, мамо ж, мамо, що то за причина,
Що на нашім полі виросла ж тополя?” (двічі)

“Ой, сину, мій сину, візьми топорину,
Та й зрубай же, сину, в полі тополину”. (двічі)

Як ударив він раз – вона зазвеніла,
Як ударив другий – вона говорила. (двічі)

Як ударив другий – вона говорила:
“Не рубай же мене, я – твоя ж дружина!” (двічі)

“Ой. мамо ж, ти мамо, що ти наробила,
Що ти моїх діток та й посиротила?” (двічі)

По-за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла мати із кімнати, (двічі)
Стала Василя питати: (двічі)

“Чому лежиш та й думаєш? (двічі)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (двічі)

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Тоді будем пить-гуляти.” (двічі)

“Не дозволю вдови брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого”. (двічі)

Як я вийду на ту гору, гляну, гляну на долину.
Долина широка, калина висока, аж додолу гілля гнеться. (двічі)

Під тією калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчинонька плаче дрібними сльозами, свою долю проклинає. (двічі)

“Якби була, якби знала – не йшла заміж та й гуляла.
Гуляла я в батька ще й в рідної неньки – як маківка розцвітала”. (двічі)

Заміж іти, треба знати: пізно лягти, рано встати.
І пізно лягала, і рано вставала, все свекрусі догождала. (двічі)

Як я вийду на ту гору, гляну, гляну на долину.
Долина широка, калина висока, а я стою одинока. (двічі)

Як я вийду на ту гору, гляну, гляну я на місяць.
Місяченьку, як не який, ти прекрасний, як і мій талан нещасний. (двічі)

Ой у лузі, лузі червона калина,
Породила молода дівчина харо…, харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила – в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща…, ні шастя, ні долі. (двічі)

Тільки й дала тому козакові личко, личко, чорні брови. (двічі)

Мене мати спородила, (двічі)
Два городи наділила,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Два городи наділила, (двічі)
Одна диня уродила,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Повезла я продавати (двічі)
Та й не знаю, що прохати,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Поки люди ціну склали, (двічі)
А цигани диню вкрали,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Ой, цигани лихі люди, (двічі)
Ой, що ж мені тепер буде,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Приїхала я до хати (двічі)
Та й не знаю, що прохати,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Поки кісто замісила, (двічі)
Свиня двері прокусила,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Поки двері залатала, (двічі)
А дитина з печі впала,
Гуляю я, гей, гуляю я.

А в городі квітки в’ються, (двічі)
А за мною хлопці б’ються,
Гуляю я, гей, гуляю я.

Не бийтеся, нема за що, (двічі)
Хоч красива, так ледащо,
Гуляю я, гей, гуляю я.

За туманом нічого не видно. (двічі)

Тіки видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла. (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та впустила золоте відерце. (двічі)

Засмутила козакові серце. (двічі)

“Ой хто ж теє відерце достане,

Той зі мною на рушничок стане”.

Обізвався козак молоденький:

“А я й теє відерце достану (двічі)

І з тобою на рушничок стану”.

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.

Як піду я темним лугом, (двічі)
Оре милий чужим плуг(ом).

Оре милий та й гукає, (двічі)
Чужа жінка поганя.

Як понесу йому їсти (двічі)
Чи не скаже мила сіс(ти).

Він наївся, він напився, (двічі)
На борозну поваливсь.

“Чому сидиш та й не ореш, (двічі)
Та й до мене не говор(иш)?”

“А я сидю та й думаю, (двічі)
Що погану жінку ма(ю)”.

“Який тобі дідко винен, (двічі)
Що ти гарний, чорнобривий?

А я руда родилася (двічі)
Чорнявому судилась”.

“Пусти ж мене, милий, в суботу ж по воду,
В суботу ж по воду аж до мого роду”. (двічі)

“Не пустю ж по воду аж до твого роду,
Бо мати й узнає про нашу незгоду”. (двічі)

“Як і буде ж питати, я буду ж мовчати,
А як жалко стане, я вийду із хати”. (двічі)

Я виходю з хати, а за мною мати,
А за мною мати та й стала питати: (двічі)

“Ой, чого ж ти, доню, така стара стала?
Ой, чого ж ти, доню, ходить перестала?” (двічі)

Ой, яка же я була, ой, яка же я стала,

Щоб я своїй ненці правди не сказала? (двічі)

Ой у лузі, лузі Василь сіно косе,
Молода дівчина дитину приносе. (двічі)

“Василю, Василю, забери дитину.
Не візьмеш дитину, на покіс покину”. (двічі)

Бросив Василь косу до самого Дону,
Та й узяв дитину, та й поніс додому. (двічі)

“Мамо, моя мамо, в мене єсть причина,
В лузі на покосі лежала дитина”.(двічі)

“Синку, ти мій сину, якось воно буде,
Через три годочки помічниця буде”. (двічі)

“Мамо, моя мамо, не одна причина,
В сінях за дверима молода дівчина”. (двічі)

“Синку, ти мій синку, веди її в хату,
Може ся дівчина цій дитині мати”. (двічі)

“Прости ж мене, мамо, за мою провину,
Що я молоденька привела дитину”. (двічі)

Як сяду я, мамінька, край віконця,
Виглядати, мамінька, ой, чорноморця. (двічі)

Чорноморець, мамінька, чорноморець,
Вивів мене босую, ой, на морозець. (двічі)

Вивів мене босую, та й питає:
“Чи є мороз, дівчино, ой, чи немає?” (двічі)

Ой нема морозу, тільки роса,
А я молодесенька, ой, стою боса. (двічі)

Простояла ніченьку та й байдуже,
Люблю чорноморчика, ой, люблю дуже. (двічі)

“Ой, куди ж ти, донечко, дивилася,
Що ти в чорноморчика, ой, влюбилася?” (двічі)

“Я дивилась, мамінька, на багатих,
Я ж думала, мамінька, ой, панувати. (двічі)

Я ж думала, мамінька, вино пити,
Довелось, мамінька, ой, сльози лити”. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”. (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені повеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, шовком шитим, рученьки зв’язала. (двічі)

І зв’язала рученята шовковим платочком,
І уквітчала голівоньку восковим віночком. (двічі)

Тепер мені не ходити, куди я ходила,
Тепер мені не любити, кого я любила. (двічі)

Тепер мені туди ходить, куди люди скажуть,
Тепер мені того любить, з ким рученьки зв’яжуть. (двічі)

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка. (двічі)

Жала вона, жала, сіла спочивати,
Їхав козак з України, мусів шапку зняти. (двічі)

Мусив шапку зняти, “добрий день” сказати,
“Помагай бог, дівча моє, тобі жито жати”. (двічі)

А дівчина встала, йому одказала,
Вона йому одказала – серденьком назвала. (двічі)

А лихая слава по всім світі стала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала. (двічі)

А вже ж тая слава по всім городочку,
Що дівчина козакові вишила сорочку. (двічі)

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка. (двічі)