За туманом нічого не видно

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка. (двічі)

Жала вона, жала, сіла спочивати,
Їхав козак з України, мусів шапку зняти. (двічі)

Мусив шапку зняти, “добрий день” сказати,
“Помагай бог, дівча моє, тобі жито жати”. (двічі)

А дівчина встала, йому одказала,
Вона йому одказала – серденьком назвала. (двічі)

А лихая слава по всім світі стала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала. (двічі)

А вже ж тая слава по всім городочку,
Що дівчина козакові вишила сорочку. (двічі)

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка. (двічі)

“Лугом іду, коня веду, розливайся, луже!
Сватай мене, козаченько, люблю тебе дуже! (двічі)

Ой хоч сватай, хоч не сватай, ой, хоч не цурайся,
Щоб та слава не пропала, що ти женихався”. (двічі)

“Женихався, не цурався, думав тебе брати,
За лихими воргами мушу покидати. (двічі)

Ой якби ж ти, дівчинонько, була багатенька,
Взяв тебе за рученьку, повів до батенька”.(двічі)

“Ой якби я, козаченько, була багатенька,
Наплювала б я на тебе, на твого батенька”. (двічі)

“Ой та што б ти, дівчинонько, тоді заміж вийшла,
Як при битій, при дорозі рута-м’ята зійшла”. (двічі)

“Ой бодай ти, козаченьку, тоді оженився,
Як у млині на камені кукіль уродився”. (двічі)

А при битій, при дорозі, рута-м’ята зійшла,
А вже ж тая дівчинонька давно заміж вийшла. (двічі)

А у млині на камені кукіль ще не сходить,
Старий козак, як собака, неженатий ходить. (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.