​Ой у полі нивка, кругом материнка

По-за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла мати із кімнати, (двічі)
Стала Василя питати: (двічі)

“Чому лежиш та й думаєш? (двічі)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (двічі)

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Тоді будем пить-гуляти.” (двічі)

“Не дозволю вдови брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого”. (двічі)

За туманом нічого не видно. (двічі)

Тіки видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла. (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та впустила золоте відерце. (двічі)

Засмутила козакові серце. (двічі)

“Ой хто ж теє відерце достане,

Той зі мною на рушничок стане”.

Обізвався козак молоденький:

“А я й теє відерце достану (двічі)

І з тобою на рушничок стану”.

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.