​Ой у полі нивка, кругом материнка

По-за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла мати із кімнати, (двічі)
Стала Василя питати: (двічі)

“Чому лежиш та й думаєш? (двічі)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (двічі)

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Тоді будем пить-гуляти.” (двічі)

“Не дозволю вдови брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого”. (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька. (двічі)

Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе. (двічі)

Став Романко жартувати, з відер воду виливати. (двічі)

“Ой Романе, моє серце, остав води, хоч відерце. (двічі)

В мене мати не рідная, буде слава невірная.
Буде бити ще й лаяти, ще й Романом докоряти.”

“Знай, Катруся, що сказати, щоб не била тебе мати: (двічі)

“Налетіли гуси з броду, помутили в ставу воду. (двічі)

Поки вода устояла, а я стала, постояла””. (двічі)

“Брешеш, доню, не каєсся, ти з Романом кохаєсся”. (двічі)

“А тепер я признаюся, що з Романом кохаюся. (двічі)

Роман чорний, а я руса, зійдемося – буде пара”. (двічі)