На вгороді верба рясна

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу… на чужу сторон(ку).

На чужій же сторононьці ні отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловей(ки).

Пойтє, пойтє, соловейки, всима голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся слєзой. (двічі)

Вітер віє, ой вітер віє, ой вітер повіває,
Ой мати ж дочку да й про горе ж питає.

«Скажи, доню, ой скажи ж, доню, ой яке ж в тебе горе?
«Ой спитай, мати, да й сизого гуся(ти).

Сизе гуся, да й сизе гуся, да й по морю плаває,
Ой воно ж моє да й усе ж горе зна(є).

Перше горе, ой перше ж горе –що й дитина малая,
Ой друге ж горе – що свекруха лиха(я).

Друге горе, ой друге горе, що й свекруха лихая,
Ой третє ж горе – що й милий покида(є).

Їде милий, ой їде милий да й у поле орати,
Ой бере ж мене да й волів поганя(ти).

Ой гей, воли, ой гей, воли, ой гей, круторогі,
Ой верніться да й літа да ще й чорниє бро(ви).

Правой ручкой, ой правой ручкой да й волів поганяла,
Ой лєвой ручкой да й сльози ж витира(ла)».

Ой вийди, ой вийди, Оксано чорнобрива, на тебе в садочку жде козак.

Оксана ластівкой у гай полетіла і тихо розмову начала:
«Куди, коза,к їдеш, куди виїжжаєш, на кого ти кидаєш мене?» (двічі)

«Кидаю, Оксано, людям на розмову, а сам їду славу добувать»,
А дівчина плаче: «Вернися, козаче, я буду чекати тебе». (двічі)