Oh, woe, woe at an evil hour

А всі гори зеленіють, ой всі гори зеленіють,
Тільки одна гора чор(на).

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Десь взялася чорна хмара, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Та й упала зіма біла, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Де ж я буду зімувати, (двічі)
Своїх діток годува(ти)?

«Ой, братіку-соколоньку, (двічі)
Прийми ж мене на зімонь(ку)».

«Ой, сестричко-перепілко, (двічі)
Коли ж в тебе діток скілько?»

«Ой, братіку, не лякайся, (двічі)
Моїх діток не цурай(ся).

Як ти сядеш обідати, (двічі)
То я своїх діток вишлю.

Ідіть, діти, ідіть з хати, (двічі)
Сяде дядько обідати.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Вона сичіть, як гадина».

Поки дядько пообіда (двічі)
Діти батька одвідають.

«Встаньте, тату, встаньте з ями, (двічі)
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу, (двічі)
Горе жити коло роду».

(Ой у неділю рано-пораненько,
Ой да мати сина да вольно) проклинала.

Ой проклинала, да все проч одсилала:
"Ой да й іди, синку, ой же да ступай проч од мене.

Да ступай проч од мене,
Ой не возлюблєна же да ой жена й у тебе".

"Ой да не лай, мати, бо я сам добре знаю,
Ой з вороного коня ой же да сіделечко маю.

Ой да ізвечора як коня й осідлаю,
Ой да й опівночі же а й з двора виїжджаю".

Віють вітри, вітри буйовиє,
Ой ідуть дощі, дощі заливниє.

Синє море сильно розлилося,
Ой уже мені, парню молодому, на горе пошлося.

Вєють вєтри, вєють буйни,
Аж деревʼя гнуться.

Болить серце...,
А сльози ллються.

Скажи вітер, скажи, буйний,
Де козача доля?

Скажи вітер, скажи, буйний,
Де козача доля?

Йому ж вітер отвічає:
"Твоя доля в полі".