Digital archive of folklore

Прихожу я додому, трохи був п’яненький,
Та й до жінки з кулаком кинувсь, мов дурненький. (двічі)

«Чого, – кажу, – губи дмеш, чого сердисся,
Чом до мене не говориш, не повернисся?». (двічі)

Закінчила жінка прясти, як ухвате днище,
А я з хати та й утік прямо на горіще. (двічі)

Як тікав же я знадвору та й потіг драбину,
Бо якби була догнала – повредила спину. (двічі)

А в неділю рано-вранці піч жінка топила,
Та й із сиром вареників собі наварила. (двічі)

Дала ж мені вареничок, винесла знадвору,
Наколола на рогач, подала нагору. (двічі)

Дала ж мені вареничок, ще й дві варяниці,
А третьою навкидя вдарила по пиці. (двічі)

Може й вам кому прийдеться п’яному бувати,
Не займай своєї жінки, краще лягай спати. (двічі)

Тихо-тихо на вулиці буде,
Коли милий з дороги прибуде.

Прибув милий, прибув чорнобривий,
Зустрів милу в сінях на порозі.

– Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива,
Чия в тебе й на руках дитина?

– Була в мене циганочка вранці,
Та й забула й дитину на лавці.

– Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина.

– Ходім, милий, із сіней і в хату ж,
Буду тобі усю правду казати.

Був у мене козак аж три ночі,
Він спокинув свої карі очі.

– Єсть у мене та й рідная мати,
Буде мені дитя доглядати.

Єсть у мене та й рідная мати,
Вона буде совіти давати.

«Бери, синку, дубовую палку,
Та й бий жінку звечора до ранку».