Digital archive of folklore

Жалько ж мені батькового двору,
Жалько мені батькового двору,
Що нікому ходити по йо(му).

Та тільки жи було б Лєночки ходити,
Тільки було би Лєночки ходити,
Та й та пішла жи свикрусі жи годи(ти).

Ой годи жи, доню, старому й малому,
Годи, доню, старому й малому,
Ще й і Васічке жи молоденько(му).

Ой хмарно ж, хмарно, дощ буде,
Де ж ти (ж) забаривсь, мій друже?

Сідлай коника під себе,
Їдимо, Васічка, до тебе.

Де бояри забарилися, (двічі)
На цей вечір опізнилися?
Чи сіно косили,
Чи хліба проси(ли)?
По копицях ночували –
Миші вуса пооб’їдал(и).

Ой вийди ти, матінко, з калачем,
Повінчали твою дочку з паничем.
А ни з паничем – з мужиком,
Ізв’язали білі ручки рушником.

Ой їхала та й Надічка й од венця,
Розсипала васильочки з оканця(?).
Ростіть-ростіть, васильочки, – буду поливать,
Прийде Ванічка – буде шанувать.

Ой, гаю, ти гаю, густий – ни прогляну,
Чом на тобі, дубе, ой листя-, листячка нема?

А листячка немає, вітер ни колише,
Що брат до сестриці, ой рідко, рідко пісьма пиш(е).

А він пише-пише, в пісьмі він питає:
ー Чи привикла, сестро, ой у чу-, й у чужому кра(ї)?

Ой привикла, ни привикла – буду привикати,
Я в розкошах жила, ой треба, треба горе знат(и).

А пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду, ой до рі-, до рідного ро(ду).

А не пустю ж я, мила, до броду по воду,
Бо ти вси, ой, накажиш та й своє-, та й своєму род(у).

А бодай же, мій милий, гадина сучала,
Щоб я своєму роду правди, правди не сказала.