Digital archive of folklore

За полем не бачу, за лісом не чую,
Як прийде мій милий, дома не ночую.

– Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду та й до свого роду. (двічі)

– І сам не піду я, тебе не пущу я,
Ти розкажеш роду про нашу незгоду. (двічі)

– Як будуть питати, я буду мовчати,
Як сльози поллються, то я вийду з хати. (двічі)

За лісом не бачу, за полем не чую,
Як прийде мій милий, дома не ночую.

Світить місяць, світить ясний, а зіроньки миготять,
Не пускає доню мати в сад вишневий погулять. (двічі)

– Пусти мене, моя мамо, я там довго не буду,
Заспіває соловейко, я його послухаю. (двічі)

– Не поможе, тобі доню, в тебе хата на яру,
Відчіни своє віконце, слухай його цілу ніч. (двічі)

А ще півні не співали, дівка плакала в вікні,
Мати зятя вибирала, дочка думала, що ні. (двічі)

Світить місяць, світить ясний, а зіроньки миготять,
Не пускає доню мати в сад вишневий погулять. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Якби мати знала, яка в мене біда,
Вона б передала горобчіком хліба. (двічі)

Горобчіком хліба, зозулею солі,
– Ой, мамо, ой мамо, як тяжко без долі. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)