Світить місяць, світить ясний

Чорноморець, матінко, ой да чорноморець,
Вивів мене босую й на морозець. (двічі)

Вивів мене босуй, ой та ще й питає:
– Чи є мороз, дівчіно, чі немає? (двічі)

– Ой нема морозоньку, сама роса,
Простояла дівчіна всю нічку боса. (двічі)

Простояла дівчіна та й байдуже,
Люблю, мамо, чорноморця, люблю дуже. (двічі)

Я думала, мамінька, ой да панувати,
Коли прийшлося родиною горювати. (двічі)

Коли прийшлося родиною ой та горювати,
Зеленоє житечко в полі жати. (двічі)

Зеленоє житечко ой да в полі жати,
Малесеньких діточок годувати. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Якби мати знала, яка в мене біда,
Вона б передала горобчіком хліба. (двічі)

Горобчіком хліба, зозулею солі,
– Ой, мамо, ой мамо, як тяжко без долі. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой у полі висока могила,
На могилі червона калина. (двічі)

На калині чорний ворон кряче,
На чужбині сиротина плаче. (двічі)

Ой недавно сиротою стала,
Та й багато горечка зазнала. (двічі)

Наказали мені вражі люди:
– Вийдеш заміж, тобі лекше буде. (двічі)

А я людям воленьку вольнила,
Вийшла заміж, воленьку втопила. (двічі)

Утопила в глибоку криницю,
Вийшла заміж за горьку п’яницю. (двічі)

А п’яниця все п’є та гуляє,
Прийде додому, як не п’є, так лає. (двічі)

А п’яниця, як лягає спати,
Мене заставляє голубів ганяти. (двічі)

Не літайте, голуби по хаті,
Не будіте милого з кроваті. (двічі)

– А я знаю, коли розбудити,
Коли стане сонечко сходити. (двічі)

– Коли встало й моє милування,
Вже для тебе готове вмивання. (двічі)

У садочку водиця в ставочку,
У кімнаті рушник на кілочку. (двічі)

На полиці білі паляниці,
Це ж для тебе, гіркої п’яниці. (двічі)

Під припічком варенички в маслі,
А на столі горілочка в пляшці. (двічі)