Голубка сизенька, йди, сядь біля мене

Сади мої, та й садочки зелененькі,
Ей, рано цвіли же та й пізно же й опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ей, любив милий, а січас він спокидає.

Любив милий, а січас він спокидає,
Ей, мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоча зайде же, так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ей, усю ночку же та й зо мною протаскує.

Усю ночку та й зо мною протаскує,
Ой долго, долго же та й бєлого свєту й нєту.

Долго, долго та й білого свєту нєту,
Ой как стало та й на зорькє заніматься.

Ой как стало та й на зорькє заніматься,
Ой став мой милий та й в дороженьку збираться.

Став мой милий та й в дороженьку збираться,
Ой став мой милий та й усю правду признаваться:

«Єсть у мене та й жена ж молодая,
Ой а в жіночки й дитина малая.»

Ой ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо й на тобі ж, дубе, два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину ж спокинути хоче. (двічі)

Дівчинонька плаче: «Не кидай, козаче,
А бери з собою ж мене й, молодую». (двічі)

Ой якби я знала, що ти моя пара,
Взяла б твоє личко та й намалювала. (двічі)

Та й намалювала, до стіни прибила,
До тії кроваті ж, де спати лягати. (двічі)

До тії кроваті, де спати лягати,
Та й не буде знати ж не батько й не мати. (двічі)