Цифровий архів фольклору

Соловеєчко, рання пташечко,
Да й не щебечи, гаєм летючи. (двічі)

Да й не щебечи, гаєм летючи,
Да й не обтруси ранньої роси. (двічі)

Нехай обтрусить матінка моя,
До мене йдучи й одвідаючи.(двічі)

(– Чоловіче мій, родино моя,
Завів ти мене в чужиї края,

В чужиї края де роду нема.
Де роду нема, ні родиночки.

– Брешеш милая, вірная моя,
Через дорогу рідная кума.

– Я в тії куми зроду не була.
Я в тії куми та є псучина. )

А в Єрусалимі рано задзвонили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Уставайте, жони, замітайте доли,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Замітайте доми, застилайте столи,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Кладіть паляниці з ярої пшениці,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

З ярої пшениці та з Ордань-водиці,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоро(в'я)!

Дай, Боже, вечір добрий! Винесіть нам пиріг довгий!
З руками, з ногами, щоб бігав за нами!
Біз ручок, без ніжок, щоб упав у сніжок!
Здрастуйте, з Новим Годом, та з Меланками, та з Васильками!

Ой на річці, на Ордані,
Божа Мати ризи прала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

Та й поправши, повішала,
На калині, на малині,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

Де взялися анголята,
Взяли ризи на крилята,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

Та й понесли під небеса,
А небеса отворились,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

Кроповоє колесо,
Вище тину стояло,
Много дива видало,
Чи бачило колесо,
Куди милий поїхав,
За ним трава полягла
І діброва весела,
Купала на Йва(на)!

Та усі зорі зайнялися, й а місяць підбився,
Та й усі ж хлопці на вулиці жи, а мій опізни(вся).

Ой чого ж він опізнився, що дома немає,
Та в чистім полі, на роздолі жи коня й напува(є).

А кінь ірже, води не п'є й доріженьку чує,
Та десь мій милий, чорнобривий, з другою й ночу(є).

Ночуй-ночуй, мій миленький, ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої жи, більш не поверта(йся).

Одна гора високая, й а другая й нижче,
Та й одна й мила й дорогая жи, а другая бли(жче).

А я тую близенькую й людям подарую,
Та й а до тії ж далекої пішки помандру(ю).

Да тиха вода, да тиха вода да бережечки зносить,
Да молоденький новобранець полковника про(сить):

«Да пусти, пусти да полковнику да із полку й додому,
Да й уже ж плаче, уже плаче дівчина й за мно(ю)!».

«Ой нехай плаче, та й нехай плаче, та й нехай ше й затужить,
А й молоденький новобранець три года й прослу(жить)!».

Ой служив службу да воєнную, ой став помирати,
Та ой став собі перед смертю дівчину й бажа(ти).

Ой не по правді, да й не по правді козаченько вмирає(ш),
Да шо ти собі перед смертю дівчину й бажа(єш).

Ой умер, умер да й новобранець да й у середу вранці,
Да положили новобранця в світлиці й на ла(вці).

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Ой полі жито пополам з травою,
Ой чи жалко буде, ой мамо, вам за мною? (двічі)

Ой жалко, не жалко, а серденько вʼяне,
А хто ж мене старенькую ой до смерти ж догляне? (двічі)

Оставляю, мамо, найменшого брата,
Не будуть ходити ой хлопці та дівчата. (двічі)

А будуть ходити та двірець минати,
А мені старенькій ой жалю завдавати. (двічі)

Де ж тут була подоляночка,
Де ж тут була молодесенька?
Тут вона впала, до землі припала,
(Сім літ не вмивалась, бо води не мала.)

Устань, устань, подоляночка,
Умий личко, як та скляночка,
Та берися в бочки, скакай собі скочки,
Біжи до Дунаю, бери дівку скраю.

Понад нашим яром пшениченька ланом, горою овес.

Горою й овес,
Чом не до любові, ой чом не до розмови, мой милой, живеш?

Мой милой живеш,
По вулицям ходиш, пісеньку співаєш, голос подаєш.

Голос подаєш,
Обсади ж ти, мила й, ой голубонька сива, вишеньками двір.

Вишеньками двір,
Уже я й садила, й уже й поливала, не приймаються.

Не приймаються,
Уже я й любила, вже я й розлюбила, не влюбляється.

Коляд, коляд, коляда,
Баба з печі вигляда,
А дід із духовки,
Просе морковки!

Коляд, коляд, коляда,
Дід на бабу погляда,
Баба на ікону,
Дайте самогону!

Ой там на горі, ой там на крутій,
Ой там сиділо й пару голубів. (двічі)

Вони сиділи, парувалися,
Сизими крильми обнімалися. (двічі)

Ой де ж узявся Ванюша-стрілець,
Розбив, розлучив пару голубів. (двічі)

Летів орел через сад зелений,
Та й став калину клювать.
Летів орел через сад зелений,
Та й став калину клювать.

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать.
Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать.
Вона ж його, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать.

Скажи, милий, скажи, голуб сизий,
Ой чого ж ти заболів?
Скажи, милий, скажи, голуб сизий,
Ой чого ж ти заболів?

Чи од пива, чи од горілочки?
Чи од красного (сладкого) вина?
Чи од пива, чи од горілочки?
Чи од красного (сладкого) вина?

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой там одівонька та й пшениченьку сі(є).

Ой посіявши, та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога й проси(ти).

"Ой уроди, Боже, та й пшениченьку яру,
На вдовиних діток ще й на вдовину до(лю).

(А ще одівонька та й додому не дійшла,
А вже кажуть люди, що пшениченька зійшла.

Ой ще одівонька та й на лавку не сіла,
А вже кажуть люди, що пшениченька поспіла.)

Чуки-чуки коло лави,
Начукикала в халяви,
А халяви коротенькі,
Начукикала повненьки.

Дід ходив по гриби,
Баба по опеньки,
Дід свої погубив,
Бабині ціленьки.