Oh, it's been a long time, a long time since I was at my father's

Тече річечка невеличечка, схочу перескочу,
|Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу.| 2

Як віддавала, наказувала, в гостях не бувати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла я рік, терпіла другий, третій не стерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, до роду злетіла.

Полетіла, землю кропила дрібними сльозами,
|Гаєм летіла, гілля ламала білими крилами.| 2

Прилетіла в сад та й стала кувать про свою чужбину,
|Ой як гірко жить, мені там одній, без своєй родини| 2

Сидіть матінька край віконечка, рушник вишиває,
|А найменший брат на порозі став, ружжо заряджає.| 2

Дозволь, матінка, дозволь, рідная, цю зозулю вбити,
|Бо вона кує, жалю завдає, тяжко мені жити.| 2

Не позволю я, синочку ти мій, цю зозулю вбити,
|Бо тій зозулі, як твоїй сестрі, тяжко в світі житі.| 2

Прилетіла раз, прилетіла два, сіла на віконце,
|А вже матінка, лежить на лаві, як праведне сонце| 2

Як приїхав братік ой до сестриці в гості же,
Та й і прив'язав коня на новім помо(сті).

Ой стій же ти, коню, ой не тупай ногою же,
Та й поки поговорю з рідною ж сестро(ю).

Сестро ж, моя сестро, ой перепіличенько же,
Та й де ділося твоє білеє личе(нько)?

(Постаріла, брате, все думки та гадки,
А що і до того страшного достатку.

Синів не женила, дочок не давала,
За малеє врем'я сама стара стала.)

Ой гаю, мій гаю, густий – не прогляну,
Шо й на тобі, гаю ж, ой ні вітру нема(є). (двічі)

Та шо вітер не віє, гілля й не колише,
Шо брат до сестриці ж ой часто пісьма пи(ше). (двічі)

Шо він пише, пише, часто й одсилає:
«Чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ю)?» (двічі)

«Хоч я й не привикла, треба привикати,
Я в розкоші зросла ж, ой треба й горе зна(ти)». (двічі)