Washing feet on the bridge

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).