Digital archive of folklore

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється.
Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку.

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Нехай воно помиється.

Нехай воно й помиється,
Прийде милий, подивиться,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку,
Верни мені хазяєчку.

«Шинкарочка молода,
Ой шинкарочка молода,
Продай горілки ще й вина».

«Не повірю, не продам,
Ой не повірю, не продам,
Бо у тебе жупан дран».

«Хоч у мене жупан дран,
Ой хоч у мене жупан дран,
Зато в мене грошей жбан».

«Якщо в тебе грошей жбан,
Ой якщо в тебе грошей жбан,
Я за тебе дочку дам.

Не так дочку – наймичку,
Ой не так дочку – наймичку,
Вона в мене змалечку.

Вона в мене з малих лєт,
Ой вона в мене з малих лєт,
А за неї слави нєт».

Як їхали од вінця,
Ой як їхали од вінця,
То він її питаєтца.

«Ти, дівчино-горличко,
Ой ти, дівчино-горличко,
Якого ж ти родочку?»

«По-імені Мар’яна,
Ой по-імені Мар’яна,
По-батькові Степана.

Ти, козаче-серденько,
Ой ти, козаче-серденько,
З якого ж ти родочку?»

«По-імені Івана,
Ой по-імені Івана,
По-батькові Степана».

Бодай попи пропали,
Ой бодай попи пропали,
Сестру й брата звінчали.

«Підем, сестро, в темний ліс,
Ой підем, сестро, в темний ліс,
Нехай же нас звір із’їсть.

Підем, сестро, до моря,
Ой підем, сестро, до моря,
Потопимось обоє».

Море каже: «Не прийму»,
Ой море каже: «Не прийму»,
А звір каже: «Не візьму».

«Підем, сестро, полями,
Ой підем, сестро, полями,
Розсіємось квітками».

Будуть люди квіти рвать,
Ой будуть люди квіти рвать,
Сестру й брата вспоминать.

Ото ж ції квіточки,
Ой ото ж ції квіточки,
Що братики-сестрички.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою.

Іще води не набрала, стала й подумала,
За миленьким зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать "ратуйте",
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте,
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте.

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)

Возлє милого крилєчка жолта роза розцвела,
Ізмєніл міня мой мілий, значь судьба моя така. (двічі)

Ізмєніл міня мой мілий, ізмєньонная хажу,
А настанет другой вечер, резрешите, я провожу.

Ой не шийте бєло платьє з чорной бархатной каймой,
А накрийте біле личко тонкой бєлой кісейой.

Не піду сьогодні в церкву, будуть милого вінчать,
Я й не витерплю, заплачу, будуть люди замічать.

Слишу, слишу, в церкві дзвони, милий мій вінчається,
Дай, подруга, рівольвера, жизнь моя кончається.

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

Ой як було мнє лєт шестнадцять, я полюбила старика.
Старик носив мені подарки, а я вєсьолая била. (двічі)

Це я упала йому в ноги: “Старик, ти – мой, а я – твоя”.
Он оттолкнул меня ногою: “Іді, дєвчьонка, од мєня.” (двічі)

І я пошла по той дорогє, каторой лінія ішла.
Стояла долго на піроні, того шо поїзда ждала. (двічі)

От мчитця поїзд бистро-бистро, а я на лінію лягла,
І он одрізав мні головку із-за сідого старика. (двічі)

Ой ви, подружки дарагіє, ой не любітє старика.

Старик уміє насміяцця, старик уміє погубить. (двічі)

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)