And our Omelyan has a curly head

Ой п’є козак, п’є, в нього гроші є,
Ой за ним, за ним його рідна мати дрібні сльози ллє. (двічі)

«Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь горілочку пити, бо проп’єш коня». (двічі)

«(Ой) мамо моя, не покину я,
Ой не покину горілочку пити, бо солодкая».

«Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь, дівчину любити, бо зведе з ума». (двічі)

«Ой мамо моя, не покину я,
Ой не покину дівчину любити, бо красівая». (двічі)

Та й понад нашим яром,
Ой, пшениченька ланом, горою й овес.

Горою овес,
Та й чом не до любові, ой, чом не до розмови,
Мій милой, живеш?

Мой милой живеш,
Та й по вулицям ходиш, ой, пісеньку співаєш,
Голос подаєш.

Голос подаєш.
Та й обсади ж ти, мила, ой, голубочка сива,
Вишеньками двір.

Вишеньками двір.
А як я вже й садила, ой, як же й поливала,
Не, не приймається.

А під тію калиною, стояв козак з розвідною.
Розвідная плаче, сльози проливає, свою долю проклинає. (двічі)

Ой якби я була знала, не йшла б заміж та гуляла,
У рідного батька, у рідної неньки жила, горя я не знала. (двічі)

А тепер я мушу знати, а тепер я мушу знати,
Пізненько лягати, раненько вставати, свою долю проклинати. (двічі)