​Там, де Ятрань круто в’ється

Та стоїть явір над водою,
В воду похилився.
А на козака – невзгодонька,
Козак зажурився.

Та не хилися, явіроньку,
Ти ще зелененький.
Та не журися й, козаченько,
Ти ще й молоденький.

Та не рад явір хилитися, –
Вода корінь миє.
Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

Ой дощ іде, дощ іде, до берези липне,
Козак коника веде, а дівчина кличе. (двічі)

Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Більш до тебе не прийду, бо не велить батько. (двічі)

Бо не велить батько, ще й уся родина,
Більш до тебе не прийду, бо ти сиротина. (двічі)