Та стоїть явір над водою

Там, де Ятрань круто в’ється, з-під коріння б’є вода,
Там дівчина воду брала, ой чорнобрива, молода. (двічі)

Ти, дівчино, ти щаслива, в тебе батько й мати є,
Двір широкий, хата біла, а що в хаті, все твоє. (двічі)

А я бідний, безталанний, степ широкий – то ж мій двір,
Сабля, люлька – вся родина, сивий коник – то ж мій брат. (двічі)

Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
Як дуже без щастя воно защемить?

А як горе, мов терен, всю душу поколить,
Коли одцуралось од тебе усе.
І ти як сухеє перекотиполе
Не знаєш куди тебе вітер несе?

А ні – скажи мовчки, скосивши билину,
Хоч рано і ввечір – водою полив,
Не зазеленіє: кохай сиротину,
А матір і батька не бачити їй.

От так і на світі: хто рано почує,
Як серце заплаче, як серце здихне,
Той рано заплаче, а доля шуткує,
Поманить, поманить та й геть полине.

А можна утерпіть, як яснеє сонце
Приблисне й засяє для миру всього,
І гляне до тебе в убоге віконце,
Осліпнеш і дивишся все на його. (двічі)

Один місяць сходить, а другий заходить,
Козак до дівчиноньки ой щовечора ходить. (двічі)

Не ходи, козаче, не ходи до мене,
Бо любов не вірная, ой, не візьмеш ти мене. (двічі)

Не дозволить мати невісточку брати,
Візьму за рученьку, ой, приведу до хати. (двічі)

Один місяць сходить, а другий заходить,
Козак до дівчиноньки ой щовечора ходить! (двічі)