Digital archive of folklore

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Там, де Ятрань круто в'ється, з-під каменя б'є вода,
Там дівчина воду брала, чорноброва молода.

«Даром, дівко, квіти сієш – вони тобі не зийдуть,
Даром батька й матир просиш – вони тебе не дадуть.

Ти ж багата, а я бідний, в тебе батько й мати є,
Двір широкий, біла хата, а що в хаті – все твоє.

А я бідний, безталанний, степ широкий – то мій сват,
Шабля, люлька – вся родина, сивий коник – то ж мій брат». (двічі)

Там, де явір круто в’ється, з-під каміння б’є вода,
Там дівчина воду брала, чорнявая, молода. (двічі)

Брала воду відеречком, розмовляла з козаком,
Личко біле, брови чорні, як та кров із молоком. (двічі)

«Ти, дівчино, ти щаслива, в тебе батько й мати є,
Рід великий, хата нова, а що в хаті – все твоє. (двічі)

А я бідний безталанний: степ широкий – то мій край,
Сабля, люлька – вся родина, сивий коник – то ж мій брат». (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Била мене мати з ночі, за Йванкові карі очі,
Ще й казала буде бити, щоб Іванка не любити. (двічі)

А я Йванка так любую, де зустріну, там цілую,
Ой, Іванко, серце моє, нема краще, чім нас двоє. (двічі)

Тече вода коло млина, – мамо моя, я не винна,
Ми з Іванком паровані, як орлята мальовані. (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Якби мені сивий кінь, я уздечку маю,
Я б поїхав за Дунай, там дівчину маю,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Як приїхав за Дунай, на горбочку хата,
Стара баба, старий дід, ще й дівка кирпата,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Запросили в хату, запросили сісти,
Поставили бараболю нечищену їсти,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

А я тую бараболю по столу катаю,
На полиці паляниці, я на них киваю,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Потушили каганці, полягали спати,
Я за тії паляниці та й тікати з хати,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Як поліз я через тин, через перелази,
А дід мене ціпом-ціпом, аж чотирі рази,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Голубка, сизенька, йди, сядь біля мене,
Розлуки настав уже час.

Розлуки настав уже час,
Давай посумуєм, обнявшись з тобою, давай поцелую хоч раз. (двічі)

Давай поцелую хоч раз,
Бо завтра я єду в далеку сторонку, не знаю, вернусь я й чи ні. (двічі)

Не знаю, вернусь я й чи ні,
А може загину на тій же країні, в далекій чужій стороні. (двічі)

Та стоїть явір над водою,
В воду похилився.
А на козака – невзгодонька,
Козак зажурився.

Та не хилися, явіроньку,
Ти ще зелененький.
Та не журися й, козаченько,
Ти ще й молоденький.

Та не рад явір хилитися, –
Вода корінь миє.
Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.
В човні дівчіна пісню співає, а козак чує, серденько мре. (двічі)

Та пісня мила, та пісня люба, все про кохання, все про любов,
Як ми любили та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов. (двічі)

Ой очі, очі, очі дівочі, темні як в нічку, ясні, як вдень,
Ви ж мене, очі, плакать навчили, де ж ви навчились зводить людей? (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито за селом, хорошії гості за столом. (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито женці жнуть, хорошії гості водку п’ють. (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито на межі, хорошії гості до душі. (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито ще й овес, тут зібрався рід наш увесь. (двічі)

Стоїть гора високaя, попід горою гай, гай, гай,
Зелений гай, густесенький, неначе справді рай. (двічі)

Під гаєм в'ється річенька, як скло, вона блищить, блищить,
Долиною зеленою, кудись вона біжить. (двічі)

Край берега, у затишку, прив'язані човни, човни,
Там три верби схилилися, та й журяться вони. (двічі)

Що пройде красне літечко, повіють холода,
І опаде з них листячко, і понесе вода. (двічі)

Ой чий то кінь стоїть, та й сива гривонька?
Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

Не так та дівчина, як біле личенько,
Подай же, дівчино, подай же, гарная, на коня рученьку.

Дівчина підійшла, рученьку подала,
Ой лучче б я була, ой лучче б я була, кохання не знала.

Кохання, кохання з вечора до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)

Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав,

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, там соловейко щебетав. (двічі)

Ой у зеленому садочку козак дівчину вговоряв,

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, козак дівчину вговоряв.

“Ой ти дівчино, чорнобровая, ой чи підеш ти за мене?

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, ох чи ти підеш за мене?”

“Моя матуся тебе знає, ти той козак, що все гуля,

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, ти той козак, що все гуля”.

“А я матусі не злякаюсь, якщо з тобою покохаюсь!

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, якщо з тобою покохаюсь!” (двічі)

Ой ти, Грицю, Грицю, ти славний козаче,
За тобою, Грицю, вся вулиця пла(че).

Плаче та царівна, плаче королівна,
Плаче та дівчина, що Гриця люби(ла).

Любила, любила та й причарувала,
В понеділок рано зіллячко копа(ла).

В понеділок рано зіллячко копала,
А в вівторок рано зілля полоска(ла).

А в середу рано зіллячко варила,
А в четвер же рано Гриця утруї(ла).

А в п'ятницю рано мати доньку била,
“Ой за що ти, доньку, Гриця утруї(ла)?”.

А в суботу рано мати доньку била,
Хоч вона мене била, сама знаю за (що).

А в неділю рано знаю за що утруїла,
Нехай не сміється, ще й гірко, леда(що).

Їванко, Їванко, з того боку ярку, з того боку ярку,
Прийшла б до тебе я, прийшла б до тебе я – вода знесла кладку. (двічі)

Їванку, вечерком прийди, прийди тайком, прийди до нас тайком,
Я дам тобі знати, коли вийдуть із хати, і батько, і мати.

На плоті солома, не йди – старі дома, не йди – старі дома,
А як буде сіно, а як буде сіно – тоді приходь сміло.

Іванко, Їванко, прийшла б до тебе я, прийшла б до тебе я,
Кладочка тоненька, вода холодненька, а я молоденька. (двічі)

Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
Як дуже без щастя воно защемить?

А як горе, мов терен, всю душу поколить,
Коли одцуралось од тебе усе.
І ти як сухеє перекотиполе
Не знаєш куди тебе вітер несе?

А ні – скажи мовчки, скосивши билину,
Хоч рано і ввечір – водою полив,
Не зазеленіє: кохай сиротину,
А матір і батька не бачити їй.

От так і на світі: хто рано почує,
Як серце заплаче, як серце здихне,
Той рано заплаче, а доля шуткує,
Поманить, поманить та й геть полине.

А можна утерпіть, як яснеє сонце
Приблисне й засяє для миру всього,
І гляне до тебе в убоге віконце,
Осліпнеш і дивишся все на його. (двічі)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співа, а козак чує – серденько мре. (двічі)

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов:
Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов. (двічі)

Ви ж мені, очі, вік скоротили, де ж ви навчились зводить людей. (двічі)