Не хочу Галю тебе я сердить

Марусю, Марусю, тужу за тобою,
Не одну я нічку простояв з тобою.

Не одну я нічку, не одну неділю,
На тебе, Марусю, маю я надію.

По садочку ходю і коника водю,
Через батька, матір нежонатий ходю.

Через батька, матір, через рідну сестру,
Не могу Марусі додому привести.

Прийшла та Маруся та й стала в куточку,
“Прийми мене, ненько, за рідную дочку!”.

“А я дочок маю, чужих не приймаю,
А сина маю, за тебе не даю.

Продам коні, вози, візьмем тобі гроші!”
“Твого сина люблю, бо твій син хороший!”.

Летів орел через сад зелений, та й став калину клювать,

Любив козак молоду дівчину, та й став її покидать.

Вона його сволоч отруїла, та й стала його питать. (двічі)

«Скажи, милий, скажи, розлюбимий, ой чого ж ти заболів?» (двічі)

«Сам не знаю, за ким я страдаю, мабуть, прийдеться вмирать. (двічі)

Похоронят мене на могилі, де сходяться три шляха. (двічі)

Один в Київ, другий у Полтаву, третій в самую Москву». (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)