Digital archive of folklore

Гиля, гиля, білі гуси, стежечкою до води,
Прошу тебе, мій миленький, до другої не ходи. (двічі)

А як будеш, мій миленький, до другої ходити,
Перестануть ясен місяць і зіроньки світити. (двічі)

Як звʼязали білі ручки, кругом столу обвели,
Молодую дівчиноньку дрібні сльози облили. (двічі)

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Голубка, сизенька, йди, сядь біля мене,
Розлуки настав уже час.

Розлуки настав уже час,
Давай посумуєм, обнявшись з тобою, давай поцелую хоч раз. (двічі)

Давай поцелую хоч раз,
Бо завтра я єду в далеку сторонку, не знаю, вернусь я й чи ні. (двічі)

Не знаю, вернусь я й чи ні,
А може загину на тій же країні, в далекій чужій стороні. (двічі)

Ой дівчино моя чорнобрива, чого з личка змінилася ти?Чи козака так вірно любила? Чи того, що ходила у гай? (двічі)

А в гаю там допізна гуляла, соловейко все бачив і чув,
Як козак до дівчини присягався, що повік не забуду тебе. (двічі)

А тепер ти мене покидаєш і подругу мою полюбив,
Ой подруга моя дорогая, не люби того друга, що я. (двічі)

Ой подруга моя дорогая, не люби того друга, що я,
Бо він з тебе, дурак, насміється, і ти будеш нещасна, як я. (двічі)

Не щебечи, соловейку, на зорі раненько,
Не щебечи, малюсінький, під вікном близенько. (двічі)

Твоя пісня дуже гарна, ти гарно співаєш,
Ти щасливий, спарувався і гніздечко маєш. (двічі)

А я бідний, безталанний, без пари, без хати,
Не довелось мені в світі весело співати. (двічі)

Ти лети, співай тим людям, котрі веселяться,
Вони піснею твоєю будуть забавляться. (двічі)

Летів голуб сизесенький та й сів на тичині,
Плаче козак молоденький по своїй дівчині. (двічі)

Плаче гірко, сльози ллються - нікому втирати,
Не слухає речей добрих, що говорить мати: (двічі)

"Іди, синку, на улицю, там дівчат побачиш,
Там молодь а що жартує, там ти не заплачеш". (двічі)

"Не посилай мене, мамо, на тую улицю,
Бо я чув же, як Маруся звала серцем Гриця". (двічі)

Прибавилась на кладбищі сирая могила,
Поховала стара мати останнього сина. (двічі)

“Не хочу Галю тебе я сердить, назад до серця прикладать,
А хочу Галю тобі сказати, що я надумав покидать!”.

“Чого ж ти, Ванька, не казав раньше, поки ти мене дурив?
Ізвів з ума ти, і серце моє, і жизнь мені занапастив!

Дивися, Ванька, я побігла, там де пливуть три короблі!”,
Упала в воду, і все затихло, найшла прихилище собі.

Пішов Ванька на той берег, вийняв платочок з кармана,
Кинув на воду: “Забери, Галю, це той платок, що ти дала!”.

Прийшов Ваня, прийшов додому, і стакан чаю налива,
Глянув на воду, згадав про Галю, на воді роза розцвіла.

Де ж та роза, де ж та червона, що я її все поливав?
Ой де ж та Галя, моя кохана, що я за неї був все віддав?

Марусю, Марусю, тужу за тобою,
Не одну я нічку простояв з тобою.

Не одну я нічку, не одну неділю,
На тебе, Марусю, маю я надію.

По садочку ходю і коника водю,
Через батька, матір нежонатий ходю.

Через батька, матір, через рідну сестру,
Не могу Марусі додому привести.

Прийшла та Маруся та й стала в куточку,
“Прийми мене, ненько, за рідную дочку!”.

“А я дочок маю, чужих не приймаю,
А сина маю, за тебе не даю.

Продам коні, вози, візьмем тобі гроші!”
“Твого сина люблю, бо твій син хороший!”.

Не здихай, мила, так тяжко,
Не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
Та вой да серце же кров'ю же о…, ой оболльоться,
Грудь сов'яне же я..., ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

В зєльонінькам гуляла, цвяточкі алиє рвала,
Сємнадцать лєт мнє мінавала, я й палюбіла старіка…

Ой там у гаю, де колише вітірок верболіз,
Там заграла плакуча гітара, там дівчина встрічала весну. (двічі)

Ой куди їдеш, куди поїжджяєш? Мене, молоду покидаєш!
І ніколи мене не згадаєш, а з другою зустрінеш весну! (двічі)

Ой пройшов же годочок і другий, ой прийшла довгождана весна,
А дівчина прийшла під калину, а милого й нема та й нема. (двічі)

В майом саду білєють астри, склонили голову й они,
В мойом сірдечку гаснуть зорі, чужою стала я й тобі. (двічі)

Коли ж я айстри поливала, ти пособив мині полить,
З тих пір ж тебе ж я полюбила, з тих пір душа моя болить,
З тих пір тебе ж я й полюбила, з тих пір тепер душа болить.

Коли ж умру як цвіт кохання, то похавайте серед трав,
І зірвеш, милий, айстру білу, і спомниш, хто тебе кохав. (двічі)

Коли ішов ти мимо дому, я задивилась на твій стан,
І довго-довго я стояла, пока вичерній спав туман. (двічі)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співа, а козак чує – серденько мре. (двічі)

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов:
Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов. (двічі)

Ви ж мені, очі, вік скоротили, де ж ви навчились зводить людей. (двічі)

Очі сині та сині дала мати дівчині,
А навіщо давала та й не знала сама,
А тепер цій дівчині через очі ті сині,
Ані вдень, ані вночі їй спокою нема. (двічі)

Ой нащо було, мати, очі сині давати,
Очі сині самотні, мабуть, будуть повік,
Очі сині та карі не підходять до пари,
А від цього серденько іще гірше болить. (двічі)

Зажурилась дівчина, плачуть очі ті сині,
Плаче серце дівоче, бо самотнє воно,
Де ж той вечір дівочий, де ж ті карії очі,
Де ж той хлопець, що прийде і постука в вікно. (двічі)

Не журися, дівчино, не журися, рибчино,
Прийде серцю утіха, прийде радісний час,
Є у світі хлопчина, він шука очі сині,
Він до тебе прилине і все буде гаразд. (двічі)

В саду зеленім айстри білі схиляють голову в журбі,
В моєму серці гаснуть сили, чужою стала я тобі. (двічі)

Мені сімнадцятий минало весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала, з сестрою тихо ми жили. (двічі)

Як ти проїхав біля двору, я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою, поки вечірній впав туман. (двічі)

Тоді я айстри поливала, а ти поміг мені полить,
І от тоді я покохала, відтоді серденько болить. (двічі)

Зірвеш ти айстру, айстру білу, згадаєш, хто тебе кохав. (двічі)

Любов-кохання, мов той цвіт, що зрання розпускає,
Нима мителиків вгорі, що так собі літають.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.

Сижу я край віконечка, на зорі поглядаю,
Сижу я край віконечка і все собі думаю,
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.

Ага, мила, ага, мила, як тяжко виглядати.
Уста твої поморились, личенька не впізнати.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човин пливе.
В човні дівчіна пісню співає, а козак чує, серденько мре. (двічі)

Ця пісня мила, ця пісня люба все про кохання, все про любов.
Колись кохались та й розійшлися, тепер зійшлися, влюбляться знов. (двічі)

Ой очі ж, очі, очі дівочі, де ж ви навчілись зводить людей?
Чі вас ворожка приворожила, чі чарівниця чарів дала? (двічі)

Ой ні ворожка ні ворожила, ні чарівниця чарів дала, Тільки мене мати та й породила, щастя та й долі мені не дала.