​Марусю, Марусю, тужу за тобою

“Не хочу Галю тебе я сердить, назад до серця прикладать,
А хочу Галю тобі сказати, що я надумав покидать!”.

“Чого ж ти, Ванька, не казав раньше, поки ти мене дурив?
Ізвів з ума ти, і серце моє, і жизнь мені занапастив!

Дивися, Ванька, я побігла, там де пливуть три короблі!”,
Упала в воду, і все затихло, найшла прихилище собі.

Пішов Ванька на той берег, вийняв платочок з кармана,
Кинув на воду: “Забери, Галю, це той платок, що ти дала!”.

Прийшов Ваня, прийшов додому, і стакан чаю налива,
Глянув на воду, згадав про Галю, на воді роза розцвіла.

Де ж та роза, де ж та червона, що я її все поливав?
Ой де ж та Галя, моя кохана, що я за неї був все віддав?

Ванєчка, Ванюша, Ванєчка-душа,
Я й з тобой, Ванюшечка, ой не нажилася (же). (двічі)

Я з тобой Ванюшечка, не нажилася же,
Ти сів та й поїхав, а я й осталася (же). (двічі)

Ти сів та й поїхав, я й осталася же,
А вже ж та дорожечка та травой заросла (же). (двічі)

А вже ж та дороженька травой заросла же,
А я, молодая, та вдовой зосталась. (двічі)

“Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка,
Та й поїдем на Вкраїну, де весело жити” (двічі)

“Боюсь, Катря, боюсь, щоб нас не спіймали,
Ой щоб наших білих ручок назад не звʼязали” (двічі)

Косе Семен, косе, на шлях поглядає,
Усі жінки обід несуть, моєї немає.

Кинув косу в росу та й пішов до хати,
Питається малих діток: “А де наша мати?”. (двічі)

“Наша мати пішла у луг по калину,
Нам сказала, приказала, що я вас покину. (двічі)

Наша мати пішла у луг по телята,
Нам сказала, приказала, що ви сиротята” (двічі)