Скажи мені правду, мій добрий козаче

Та стоїть явір над водою,
В воду похилився.
А на козака – невзгодонька,
Козак зажурився.

Та не хилися, явіроньку,
Ти ще зелененький.
Та не журися й, козаченько,
Ти ще й молоденький.

Та не рад явір хилитися, –
Вода корінь миє.
Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Не сумуй, не сумуй, ти дівчіна, одинока в зеленім гаю,
Не співай, не співай ти, дівчіно, бо я більше до тебе не прийду. (двічі)

Не прийду ж я до тебе, кохана, як бувало раніш я ходив,
Я хотів тебе взять за дружину, та прокляті вороги не дали. (двічі)

Тепер я гляну на тую дівчіну, усміхнеться до мене вона,
Що найкраща сидить між усіма, а колись була мила моя. (двічі)

"Як найкраща, нащо ж ти покинув? Ти ж казав, шо ти кращу знайдеш?"
"Я не кращу шукав, а багатшу, що з багатим приданим була". (двічі)

Ой найшла ж я собі чорнобривця, та й прийдеться ввесь вік сумувать,
Що покинув мене одиноку у зеленім гаю щебетать. (двічі)

Щебетала, як пташка в неволі, одинока в зеленім гаю,
А ти вийшов, подав голосочок, не співай, бо я більш не прийду. (двічі)

І забилось тривожноє серце, я й умилась гарячой сльозой,
І утерлась біленьким платочком, і сказала: "Пропала любов!"(двічі)

Била мене мати березовим прутом,
Щоби я не стояла з молодим рекрутом. (двічі)

А я собі стояла, поки півні піли,
На двері воду лляла, щоби не рипіли.

На двері воду лляла, на пальцях ходила,
Щоб мати не почула, щоби не сварила. (двічі)

А мати не спала, та все чисто чула,
Та й мене не сварила – сама такая була. (двічі)