​Дощик накрапає, дощик накрапає

Чому бджоли не йдуть в поле?
Чому не роятся?
Чому дівки не йдуть заміж?
Бо свекрух боятся.

Бо свекрухи-говорухи
Не хочуть робити.
Тільки ходять по сусідах
Невісток судити.

Ой, дай Боже мені, Боже,
Свекрушеньку-мати.
Хоть би я її научила
В решеті гуляти.

Гуляй, гуляй, свекрушенько,
На одному місці.
Щоб ти кривди не робила
Молодій невістці.
Щоб ти кривди не робила
Молодій невістці.

Ой піду я лугом, лугом, нуда-я, нуда-я,
Там мій милий оре плугом, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, нуда-я, нуда-я,
Чи не скаже мені сісти, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Він наївся, він напився, нуда-я, нуда-я,
Та й на ріллю повалився, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Чого лежиш, чом не ореш, нуда-я, нуда-я,
Чом до мене не говориш, нуда-я, нуда-я? (двічі)

– А я лежу та й думаю, нуда-я, нуда-я,
Що погану жінку маю, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я,
Що ти гарний, чорнобривий, нуда-я, нуда-я. (двічі)

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я,
Чорнявому судилася, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Не сватав ти мене вночі, нуда-я, нуда-я,
Не вилізли ж тобі очі, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Ой на горі, на високій, кучерявий дуб стояв.
Під тим дубом кучерявим козак дівку вговоряв. (двічі)

Вговоряв він, умовляв він, сів на коня, поїхав.
Будь здорова, чорноброва, бо я їду за Дунай. (двічі)

Він поїхав, ще й приїхав, – “Здрастуй” – мені не сказав.
Ще й по прєжнєй, по любові, правой ручки не подав. (двічі)