Ой піду я лугом, лугом,

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.

У вдовиці – дві світлиці, гарні вечорниці, гей!
Стоять чари затравлені в горшку на полиці, гей!
Стоять чари затравлені в горшку на полиці.

Посадила й огірочки близько над водою,
Поливала й огірочки дрібною сльозой(у).

Ростіть-ростіть, огірочки, в чотири листочки,
Не бачила миленького аж три вечероч(ки).

На четвертий побачила, як череду гнала.
Не сказала «Добрий вечір», бо мати стоял(а).

Летить орел сизокрилий, та й летючи кряче:
– Перекажи дівчинонькі, що за мною плач(е).

Нехай вона та й не плаче, бо я не журюся,
Нехай вона заміж іде, а я й оженюсь.

– Бодай тебе та й женила лихая година,
Ізвязала мені руки малая дитина. (двічі)

Ой у полі криниченька,
Кругом неї травиченька.
Ой там Роман воли пасе,
А дівчина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.
– Годі, Роман, жартувати,
З відер воду виливати.

Бо нерідну неньку маю,
Буде бити – добре знаю.
Не так бити, як лаяти
Ще й Романом докоряти:

– Де ж ти, доню, барилася,
Вже й вечеря зварилася?
– Налетіли гуси з броду,
Сколотили з піском воду.

Я, молода, постояла,
Доки вода устояла.
– Брешеш, доню, не стояла,
Ти з Романом розмовляла.

– Щиру правду признаюся,
Що з Романом кохаюся.
А він чорний, я русява,
Зійдемося – буде пара.
А він чорний, я русява,
Зійдемося – буде пара.