​Тече вода каламутна

Ой у полі криниченька,
Кругом неї травиченька.
Ой там Роман воли пасе,
А дівчина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.
– Годі, Роман, жартувати,
З відер воду виливати.

Бо нерідну неньку маю,
Буде бити – добре знаю.
Не так бити, як лаяти
Ще й Романом докоряти:

– Де ж ти, доню, барилася,
Вже й вечеря зварилася?
– Налетіли гуси з броду,
Сколотили з піском воду.

Я, молода, постояла,
Доки вода устояла.
– Брешеш, доню, не стояла,
Ти з Романом розмовляла.

Ой піду я лугом, лугом, нуда-я, нуда-я,
Там мій милий оре плугом, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, нуда-я, нуда-я,
Чи не скаже мені сісти, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Він наївся, він напився, нуда-я, нуда-я,
Та й на ріллю повалився, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Чого лежиш, чом не ореш, нуда-я, нуда-я,
Чом до мене не говориш, нуда-я, нуда-я? (двічі)

– А я лежу та й думаю, нуда-я, нуда-я,
Що погану жінку маю, нуда-я, нуда-я. (двічі)

– Який тобі дідько винен, нуда-я, нуда-я,
Що ти гарний, чорнобривий, нуда-я, нуда-я. (двічі)

А я руда вродилася, нуда-я, нуда-я,
Чорнявому судилася, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Не сватав ти мене вночі, нуда-я, нуда-я,
Не вилізли ж тобі очі, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Чорнявого поцілую, нуда-я, нуда-я. (двічі)

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.