​Ой у полі криниченька

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде.
А хто ж мене, молодую, та й додому доведе? (двічі)

Обізвався козак на солодкім меду:
– Гуляй, гуляй, дівчинонько, я й додому одведу. (двічі)

Тече вода каламутна.
– Мила моя, чогось смутна?
– Я не смутна, лем сердита,
Бо я зночі була бита,
Я не смутна, лем сердита,
Бо я зночі була бита.

Била мене мати зночі
За Йванкові чорні очі,
Ще й казала, буде бити,
Щоб Івана не любити,
Ще й казала, буде бити,
Щоб Івана не любити.

– Мамко моя, зроби ми дашто –
За Йванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила,
Мені мати ворожила –
Взяла тичку та й набила.

– Мамко моя, солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.

Тобі було легко, мати,
Між своїми вибирати:
Ти вийшла за мого нянька –
Я люблю чужого Йванка,
Ти вийшла за мого нянька –
Я люблю чужого Йванка.

А я Йвана так любую:
Де зійдуся, там цілую.
– Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє,
Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє.

Приїхали три козаки, та всі три однакі,
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті, гей!
Питаються у Марусеньки, в котрій вона хаті.

Один стоїть край віконця, другий коня в’яже, гей!
Третій стоїть під дверима, «Добрий вечір!» каже:

– Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей!
Пусти дочку на вулицю, ой хоч подивиться.

– Стоїть вода у ставочку – коли хоч, напийся, гей!
Сидить дочка край віконця, коли хоч, дивися.

– Непогожа в ставу вода – піду до криниці, гей!
Незвичайна твоя дочка – піду до вдовиці.

А у вдовиці – три світлиці ще й третя кімната, гей!
А в дівчини – одна хата, та й та неприбрата.