​У вишневому садочку соловейко щебетав

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну.
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на полі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Ой я маю чорні брови, маю карі очі.
– Чом ти мене, козаченьку, любити не хочеш? (двічі)

– Як ти хочеш, дівчинонька, щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити. (двічі)

– Ой коли б я, козаченько, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала. (двічі)

Збудувала із дубочків, щоб добре ходити,
Посадила б калиноньку, щоб вірно любити. (двічі)

Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене:
Зготувала моя ненька вечерю для тебе. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Спородила молода дівчина й хоро.., хорошого сина,
Спородила й молода дівчина й хоро.., хорошого син(а).

А де ж вона його спородила – в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща.., ни щастя, ни долі,
Та й не дала тому козакові ни ща.., ни щастя, ни дол(і).

Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя-долю дат(и).