Digital archive of folklore

Ой на річці на Ордані,
Там Пречиста ризи прала.

Там Пречиста ризи прала,
Свого Сина сповивала:

– Ой Сину ж мій, ой Боже ж мій,
Чи навіки, Сину, помираєш?

Чи навіки, Сину, помираєш,
Чи за всіх християн кров проливаєш?

Де не взялися анголята,
Взяли ризи на крилята.

Взяли ризи на крилята
Та й понесли попід небесята.

Дощик накрапає на білу березу, на білу березу,
А я миленькому, а я миленькому сорочку мережу. (двічі)

Дощик накрапає – буде чим умитись, буде чим умитись.
Не хоче мій милий, не хоче мій милий на мені женитись. (двічі)

А я миленького женила, женила, женила, женила,
Нове коромисло, нове коромисло на йому побила. (двічі)

А я миленькому, а я миленькому сорочку мережу. (двічі)

Ой упав сніжок та й на обніжок, та й узявся водою.
Ой лучче було та й дівчиною, як тепер, тепер удовою.

Ой походжено та й поброджено та коло броду кіньми.
Ой то не кіньми, ой то не кіньми, то журавочка з дітьми.

Ой журав грає, ой журав грає, а журавочка скаче.
Ой дурна дівка та й нерозумна, що за ко.., за козаком плаче.

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Якби мати знала, яка мені біда,
Вона б передала горобчиком хліба. (двічі)

Горобчиком хліба, голубкою солі,
Ой мамо, ой мамо, як тяжко без долі. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати.

По полю ходила, квіточки рвала,
Кидала й бросала під ті ворота. (двічі)

Кидала й бросала під ті ворота.
– Не смійся, козаче, що я сирота. (двічі)

Не смійся, козаче, що я сирота.
Прийшов би ти сватать, а я б не пішла. (двічі)

– Не підеш, не треба, я ще й не прошу,
Поїду в Росію – там кращу знайду. (двічі)

В саду зеленім айстри білі схиляють голову в журбі,
В моєму серці гаснуть сили, чужою стала я тобі. (двічі)

Мені сімнадцятий минало весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала, з сестрою тихо ми жили. (двічі)

Як ти проїхав біля двору, я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою, поки вечірній впав туман. (двічі)

Тоді я айстри поливала, а ти поміг мені полить,
І от тоді я покохала, відтоді серденько болить. (двічі)

Зірвеш ти айстру, айстру білу, згадаєш, хто тебе кохав. (двічі)

На вулицю я збиралася
І рум’янцем малювалася.

Ой гоп, я гуляла, з козаком я гуляла,
Під вербою стояла, посміхалася,
Ой гоп, я гуляла, з козаком я гуляла,
Під вербою стояла, посміхалася.

І в найкраще одягалася,
Перевеслом підв’язалася.

Ой гоп, я гуляла, з козаком я гуляла,
Під вербою стояла, посміхалася,
Ой гоп, я гуляла, з козаком я гуляла,
Під вербою стояла, посміхалася.

Перевеслом підв’язалася,
І всім хлопцям сподобалася.

Ой гоп, я гуляла, з козаком я гуляла,
Під вербою стояла, женихалася,
Ой гоп, я гуляла, з козаком я гуляла,
Під вербою стояла, женихалася.

З козаком я стояла, цілувалася,
Ой гоп, я гуляла, під вербою стояла,
З козаком я стояла, цілувалася.

Ой у лузі калина стояла,
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала,
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.

Ту калину дівчина ламала,
Ту калину дівчина ламала,
Вона всіх парубків чарувала,
Ту калину дівчина ламала,
Вона всіх парубків чарувала.

Лиш одному нічого не шкодить,
Лиш одному нічого не шкодить –
Він до неї щовечора ходить,
Лиш одному нічого не шкодить –
Він до неї щовечора ходить.

– Ой дівчина лиця рум’яного,
Ой дівчина лиця рум’яного,
Покохай ти мене, молодого,
Ой дівчина лиця рум’яного,
Покохай ти мене, молодого.

– Ой я рада б тебе покохати,
Ой я рада б тебе покохати,
Та боюся козацької зради,
Ой я рада б тебе покохати,
Та боюся козацької зради.

Ой устану ранесенько,
Вмию личко білесенько.
Ще й сонечко не зійшло,
В мене личко розцвіло,
Ще й сонечко не зійшло,
В мене личко розцвіло.

Ой пішла та й по сіно,
Моє личко зрум’яніло.
Ой чи брала, чи не брала,
Василечка повстрічала,
Ой чи брала, чи не брала,
Василечка повстрічала.

– Василечко, серце ж моє,
Нав’яж сіна купок двоє.
Він ув’язки нав’язує
Ще й на мене підморгує,
Він ув’язки нав’язує
Ще й на мене підморгує.

Каже: – Дівка чепурненька,
Сама в стану ще й гарненька.
Ось ув’язки нав’язую,
Біля хати поцілую,
Ось ув’язки нав’язую,
Біля хати поцілую.

– Личко не дам цілувати,
Віднеси сіно до хати.
Ой як любиш, не жартуєш,
Біля хати поцілуєш,
А як любиш, не жартуєш,
Біля хати поцілуєш.

До роботи він береться,
Несе сіно – спина гнеться.
Сіно несе, помагає,
Хай же сватів засилає,
Сіно несе, помагає,
Хай же сватів засилає.

Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна світу засіяла. (двічі)

Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами в Бога уповився. (двічі)

Ангели співають, славу возвишають,
На небесі і на землі мир проповідають. (двічі)

І ми теж співаймо, Христа прославляймо,
Із Марії врожденої смирно ублагаймо. (двічі)

– Ой ти, Царю, Царю, Небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цьому господарю. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Спородила молода дівчина й хоро.., хорошого сина,
Спородила й молода дівчина й хоро.., хорошого син(а).

А де ж вона його спородила – в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща.., ни щастя, ни долі,
Та й не дала тому козакові ни ща.., ни щастя, ни дол(і).

Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя-долю дат(и).

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Так вона красна ще й вродлива,
Вона красна ще й вродлива,
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива – (двічі)
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде – (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли-розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

І друг друга любить будем.

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну.
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на полі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Ой я маю чорні брови, маю карі очі.
– Чом ти мене, козаченьку, любити не хочеш? (двічі)

– Як ти хочеш, дівчинонька, щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити. (двічі)

– Ой коли б я, козаченько, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала. (двічі)

Збудувала із дубочків, щоб добре ходити,
Посадила б калиноньку, щоб вірно любити. (двічі)

Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене:
Зготувала моя ненька вечерю для тебе. (двічі)

Кину кужіль на полицю,
Сама піду на вулицю,
Кину кужіль не полицю,
Сама піду на вулицю.

Нехай миші кужель трублять,
Нехай мене хлопці люблять,
Нехай миші кужель трублять,
Нехай мене хлопці люб(лять).

На городі сіно гребла,
Черевички загубила,
На городі сіно гребла,
Черевички загубила.

Черевички загубила,
Собі хлопців заманила,
Черевички загубила,
Собі хлопців заманила.

Я нікого не любила,
Тільки Петра та Данила,
Я нікого не любила,
Тільки Петра та Данила,

Грицька, Стецька та Степана,
Вийшла заміж за Івана,
Грицька, Стецька та Степана,
Вийшла заміж за Івана.

У вишневому садочку соловейко щебетав,
Мати дочку й не пускала в сад вишневий погулять. (двічі)

– Пусти ж мене, моя нене, я там трошки постою,
Як співає соловейко, я його послухаю. (двічі)

– Ой не пущу, моя доню, слухай, доню, мою річ:
Відчини собі віконце, слухай його цілу ніч. (двічі)

(Тихо)-тихо в хаті стало (…),
(…) й відчинила, оглянулась до вікна. (двічі)

Ой сиділа дівчина край віконця,
Виглядала дівчина ой чорноморця. (двічі)

Чорноморець, матінко, чорноморець
Вивів мене босeю ой на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчина, ой чи немає?» (двічі)

Ой нема морозу, тільки роса,
А я, молодесенька, ой стою боса. (двічі)