​Била ж мене мати березовим прутом

Я в середу родилася, кажут люди – «Горе!»
Не йди, дівко, за старого, бо борода коле. (двічі)

А йди, дівко, за того, що сіяють вуса,
Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. (двічі)

Мету хату, мету сіни, та й засміялася,
Вийшла з хати стара мати, та й догадалася. (двічі)

– Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієсся,
Полюбила козаченька, та й не признаєсся. (двічі)

– Не розливай, мати, воду, тобі не носити,
Не розлучай мене з милим, тобі з ним не жити. (двічі)

– Буду пити, буду лити, буду розливати,
Не любого зятя маю, буду розлучати. (двічі)

"Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?" (двічі)

"І коня я мав, і стежку я знав, мати не пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала!"

А старша сестра сідельце знайшла, коня осідлала,
"Їжджай, брате, до дівчиноньки, котра тебе ждала".

Посіла огірочки, близько над водою,
Сама буду й поливати, дрібною сльозою. (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотирі листочка,
Не бачіла й миленького чотирі годочки. (двічі)

А на п’ятий побачіла, як череду гнала,
Не сказала «Добрий вечір!», бо мати й стояла. (двічі)

Бо мати стояла, а батько дивився,
Не посміла сказать «Здрастуй!», щоб не насварився. (двічі)

Батько добрий, батько добрий, а мати лихая,
Не пускає на вулицю, каже – молодая. (двічі)