​Ой чій-то кінь стоїть

На камені ноги мию, на камені стою,
Навкруг мене чари сиплять, а я це не боюсь. (двічі)

Хоч би швидше до осені, віддамся, віддамся,
Таки свому миленькому зрадити не дамся. (двічі)

Сама овес посіяла, сама його скошу,
А мій милий огнівався, я не перепрошу. (двічі)

Чому вікна побіли, чі не від морозу?
Загнівався мій миленький, через дурний розум. (двічі)

Загнівався мій миленький у самий вівторок,
Здається мені, моя мамка, що вже неділь сорок. (двічі)

Ой гаю, гаю, зелений гаю,
Любила хлопця з чужого краю,
Любила хлопця з чужого краю.

Любила хлопця півтора року,
Поки не знали сусіди з боку.

Ох, як узнали, розчарували,
Бодай сусіди, щастя не мали.

Бодай сусіди, щастя не мали,
Як любов нашу розчарували.

Ох там у сінях за двиречками,
Стоїть кроватка з подушичками.

На тій кроваті а я ж лежала,
Білим платочком сльози втирала.

Ось іде Ваня з вулиці п’яний,
– Відкривай двері, я твій коханий.

Зійди, зійди, місяченько, та й на той перелаз,
Де з козаком розмовляла, може в останній раз. (двічі)

– На добраніч, дівчінонько, іди додому ти,
Завтра вранці, чім скоріше, до мене виходи. (двічі)

Не пішла дівчіна спати, гуляла у саду,
Чув я, чув я, як розмовляла з іншим у саду. (двічі)

– Я до тебе більш не прийду, нехай той другий йде,
Єсть у мене гарна дівчіна, вона ж мене жде. (двічі)

Я з тобою полюбились, сухі дуби цвіли,
Як з тобою розходились, зелені пов’яли. (двічі)