​Ой у полі вітер віє

Ой я маю чорні брови, маю карі очі,
Чом ти мене, козаченько, любити не хочеш? (двічі)

– Як ти хочеш, дівчінонько, шоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити. (двічі)

– Ой коли б я, козаченьку, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала. (двічі)

Я би місток збудувала, ще й помалювала,
Я би тобі доріженьку платочками вклала. (двічі)

– Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене,
Зготувала стара ненька вечерю для тебе. (двічі)

Ми сядемо вечеряти в сінях на порозі,
Та й будемо дивитися, в кого які брови. (двічі)

На камені ноги мию, на камені стою,
Навкруг мене чари сиплять, а я це не боюсь. (двічі)

Хоч би швидше до осені, віддамся, віддамся,
Таки свому миленькому зрадити не дамся. (двічі)

Сама овес посіяла, сама його скошу,
А мій милий огнівався, я не перепрошу. (двічі)

Чому вікна побіли, чі не від морозу?
Загнівався мій миленький, через дурний розум. (двічі)

Загнівався мій миленький у самий вівторок,
Здається мені, моя мамка, що вже неділь сорок. (двічі)

Ой чій-то кінь стоїть та й біла гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені ой та дівчінонька. (двічі)

Не так дівчінонька, як біле личенько,
Подай же, дівчіно, подай же, гарная, на коня рученьку. (двічі)

Дівчіна підійшла, рученьку подала,
Ой лучче б я була, ой лучче б я була, кохання не знала. (двічі)

Кохання, кохання з вечіра й до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)