​Ой у полі вітер віє

Ой я маю чорні брови, маю карі очі,
Чом ти мене, козаченько, любити не хочеш? (двічі)

– Як ти хочеш, дівчінонько, шоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити. (двічі)

– Ой коли б я, козаченьку, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала. (двічі)

Я би місток збудувала, ще й помалювала,
Я би тобі доріженьку платочками вклала. (двічі)

– Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене,
Зготувала стара ненька вечерю для тебе. (двічі)

Ми сядемо вечеряти в сінях на порозі,
Та й будемо дивитися, в кого які брови. (двічі)

Ой чій-то кінь стоїть та й біла гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені ой та дівчінонька. (двічі)

Не так дівчінонька, як біле личенько,
Подай же, дівчіно, подай же, гарная, на коня рученьку. (двічі)

Дівчіна підійшла, рученьку подала,
Ой лучче б я була, ой лучче б я була, кохання не знала. (двічі)

Кохання, кохання з вечіра й до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)

Туман яром, туман долиною,
Й за туманом нічого й не видно.

Тільки видно ж дуба зеленого,
Тільки видно й дуба зеленого.

Під тим дубом криниця стояла,
В тій криниці дівка воду брала.

Та й впустила ж золоте відерце,
Заболіло козакове серце.

– А хто ж теє ж відерце дістане,
Той зі мною й на рушничок стане.

Обізвався ж козаченько в гаю,
Обізвався козаченько в гаю,

– А я теє ж відерце дістану,
Та й з тобою на рушничок стану.