​Зійди, зійди, місяченько

Сіяв козак гречку, вродив овес,
Та й ой чом не по правді же,
Ой та й не жи до любові,
Мой милой живеш?

Мой милой живеш,
Та як прийде вечір же,
Ой ше й тьомная ж і нічка,
Й до другої йдеш.

До другої йдеш,
Та й а до мене, милой,
Ой голубоньки сизой,
Голос подаєш.

Голос подаєш,
Та й обсади ж мила,
Ой голубонька ж і сиза,
Й вишеньками жи двір.

(Вишеньками двір,
Ой шоб не заходив,
Вітер не заносив,
Голосочок мій.)

Та туман же яром, ой пшениченька ж ланом,
Да й горою же й овес

Горою ж овес,
Та да й не по правді ой рассукин син варвар
Да й зо мною й живеш.

Зо мною й живеш,
Та як прийде вечір, ой вечір, тьомная й ноченька,
Да й до другої йдеш.

До другої йдеш,
Та й до мене, ой дівки й молодої,
Да й голос …

Ішли воли із діброви, а овечки з поля.
Розмовляла дівчинонька з козаченьком стоя. (двічі)

“Куди їдеш-уєжаєш, сизокрилий орле?
А хто ж мене, молодую, без тебе пригорне?” (двічі)

“Пригортайся, дівчинонько, іншому такому,
Та й не кажи тії правди, як мені самому”.(двічі)

“Як же мені, мій миленький, правди не казати?
Вечір прийде, тоска найде – треба розказати. (двічі)

Як же мені, мій миленький, правди не казати?
Він пригорне, поцілує – треба розказати”. (двічі)