​Туман яром, туман долиною

Зійди, зійди, місяченько, та й на той перелаз,
Де з козаком розмовляла, може в останній раз. (двічі)

– На добраніч, дівчінонько, іди додому ти,
Завтра вранці, чім скоріше, до мене виходи. (двічі)

Не пішла дівчіна спати, гуляла у саду,
Чув я, чув я, як розмовляла з іншим у саду. (двічі)

– Я до тебе більш не прийду, нехай той другий йде,
Єсть у мене гарна дівчіна, вона ж мене жде. (двічі)

Я з тобою полюбились, сухі дуби цвіли,
Як з тобою розходились, зелені пов’яли. (двічі)

Ой у полі вітер віє, а жито й половіє,
А козак дівчіну та й вірненько любить, а занять не посміє. (двічі)

Ой він її не займає, а що сватати має,
Ой чим же він, ой та й не горнеться, а що слави боїться. (двічі)

Сидить голуб на черешні, а голубка на вишні,
Ой скажи, скажи, серце-дівчіно, ой що в тебе на мислі? (двічі)

Ой я маю чорні брови, маю карі очі,
Чом ти мене, козаченько, любити не хочеш? (двічі)

– Як ти хочеш, дівчінонько, шоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити. (двічі)

– Ой коли б я, козаченьку, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала. (двічі)

Я би місток збудувала, ще й помалювала,
Я би тобі доріженьку платочками вклала. (двічі)

– Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене,
Зготувала стара ненька вечерю для тебе. (двічі)

Ми сядемо вечеряти в сінях на порозі,
Та й будемо дивитися, в кого які брови. (двічі)