​Стоїть гора високая

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Ой чий то кінь стоїть, та й сива гривонька?
Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

Не так та дівчина, як біле личенько,
Подай же, дівчино, подай же, гарная, на коня рученьку.

Дівчина підійшла, рученьку подала,
Ой лучче б я була, ой лучче б я була, кохання не знала.

Кохання, кохання з вечора до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)