​Стоїть гора високая

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко,
Соснови клепки, дубове денце:
“Ой не цурайся ж, моє же серце”.
Соснови клепки, дубове денце:
“Та й не цурайся ж, моє же серце”.

Там плавало ще й другоє
Троє суток із водою.
“Вийди, дівчино, вийди ж, кохана,
Ой поговоримо з тобою”.
“Вийди, дівчино, вийди ж, кохана,
Ой поговоримо з тобою”.

“Ой рада б я виходити,
З тобой речі говорити,
Лежить нелюбий на правой ручкє,
Ой боюсь його же розбудити.
Лежить нелюбий на правой ручкє,
Ой боюсь його же розбудити”.

“Ой розбудиш, не розбудиш,
Тільки жизнь мою розлучиш,
Буду стріляти, буду влучати,
Ой да ж з-под зєльонєнького ж дуба.
Буду стріляти, буду влучати,
Ой да ж з-под зєльонєнького ж дуба”.

“Ой ти козак молоденький,
В тебе коник вороненький,
Сідлай же коня, їжжай із двору,
Ой же ти не мій, а я не твоя.
Сідлай же коня, їжжай із двору,
Ой же ти не мій, а я не твоя”.

Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки,
Та й сплелися до купки. (двічі)

Вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає, хитає,
Козак дівку питає. (двічі)

ー Ой, дівчино, чия ти,
Ой, дівчино, чия ти,
Ой, дівчино, чия ти, чия ти,
Чи ти вийдеш гуляти? (двічі)

ー Не питайся чия я,
Не питайся чия я,
Не питайся чия я, чия я,
Вийдеш ти і вийду я. (двічі)

ー А я донька мамчина,
А я донька мамчина,
А я донька мамчина, мамчина,
Цілуватись навчена. (двічі)

ー А я в батька один син,
А я в батька один син,
А я в батька один син, один син,
Погуляти хоч би з ким. (двічі)

Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки,
Та й сплелися до купки. (двічі)