Шумлять верби в кінці греблі

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька.
Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе.

Як став Роман жартувати, з відер воду виливати,
“Ой, Романе, серце моє, зостав води хоч на денце!

Ти сам знаєш, я бідная, в мене мати не рідная,
Буде бити, ще й лаяти, ще й Романом докоряти”.

“Ой як буде тебе бити, то знай, що їй говорити:
“Не бий, мамо, не лай мене, за Романа віддай мене!””(двічі)

“Де ж ти, доню, барилася, вже й вечеря зварилася?” (двічі)

“Налетіли гусі з броду, помутили й усю воду.
Налетіли й лебедиці, помутили й у криниці.

А я стала, постояла, поки вода отстояла”. (двічі)

“Брешеш, доню, збрехалася, ти з Романом кохалася”. (двічі)

“Аж тепер я признаюся, що з Романом кохаюся.
Не бий, мамо, не лай мене, за Романа віддай мене. (двічі)

Роман чорний, а я кара, звінчаємось – буде пара!
Роман чорний, а я руса, я ж Романа не боюся!” (двічі)