Digital archive of folklore

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

Зійди ж, зійди, ой ти, місяцю ясний,
Ти місяцю да ясний, ой вечірня й зоря.

Прийди жи, прийди, ой привдалой молодчик,
Привдалой молодчик ой на ноч до міня.

Та й шоб жи наша ой любов дорогая,
Любов дорогая ой вірніша й була.

А в неділю, у неділю раненько,
В неділю раненько усі ж звони ревуть.

Та вже жи мого, ой парня молодого,
Парня ж молодого ой до вінця ведуть.

А за ним же ой отець, стара й мати,
Отець, стара ж мати ой побиваються.

Вийшла жи дівка, ой за нові ворота,
За нові ворота, ой насміхається.

(«Було б тобі, привдалой молодчик,
Водички не пить!

Було б тобі, привдалой молодчик,
Нас трьох не любить!»

Булоб тобі, привдалой молодчик,
Одну з трьох знати.

А тепер тобі, привдалой молодчик,
У землі погибати!")

Ой ні хмариться, та й ні годиниться,
Ой рубай дерево, та й куда хилиться.

Рубай дерево, куда хилиться,
Та віддай дочечку, та й куда прийдеться.

Та хоть за старого, хоть за малого,
За козаченька же ой розудалого.

Та за старим жити – тіло сушити,
А за молодчиком – ой розкошувати.

“Ой ти, мамо моя, а я доня твоя,
Я ще добре не жила, а ти заміж віддала. (двічі)

А ти заміж віддала в далекую сторону,
В далекую сторону, у великую сім’ю”. (двічі)

А велика сім’я вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

Як я по воду йшла, спотикалася,
А як воду принесла, прислухалася. (двічі)

Щось у хаті гомонить, щось у хаті гомонить,
Щось у хаті гомонить, матір сину говорить: (двічі)

“Ой, ти син, ти мій син, ти дитино моя,
Чом ти водку не п’єш? Чому жинку не б’єш?” (двічі)

“Ой як буду водку пить, в мене голова болить,
Ой як буду жинку бить, в мене серце болить. (двічі)

Ви не бийте її і не лайте її,
Ой якщо вона не знає, научайте її. (двічі)

Ой як я її брав, як той мак розцвітав,
А тепер вона стала, що я сам не впізнав. (двічі)

Ой як я її брав, як той з рожи цвіток,
А тепер вона стала, як той ношений платок. (двічі)

Ви не бийте її і не лайте її,
Ой якщо вона не знає, научайте її”. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: «Рости, дівчінонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені ізвеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим соко...рученьки зв’язала.

Ой ні хмариться, ні годиниться,
Рубай дерево, куда хилиться.

Рубай дерево же, куда хилиться,
Віддай доченьку, й куда прийдеться.

Хоч за старого, хоч за малого,
За козаченька же ой розудалого.

За старим жити – тіло сушити,
За молодчиком – розкошувати.

(...тілько не до любови,
Не до любови, не до розмови,

Та ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Та як сніп звʼяже – він розвʼяжеться,
А як слово скаже – помиляється.)

Шумлять верби в кінці греблі, шо я й насадила.
Нема мого миленького, шо я й полюбила. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Тільки ж мені і звеліла рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким, руки обв'язала.

Ты зазноба, ты же зазноба, э, ох и за-, зазнобистая,
Вот и за-, зазнобила ох и мое сердца, э, вот и мо-, молодецкая.

Зазнобила вот и мое сердца, э, ох и мо-, молодецкая,
Вот и сер-, сердца сныло ох и почернело, э, ох и что, что черная грязь.

Сердца сныло вот и почернело, э, вот и что, что черная грязь,
Вот и ишла лу, лужком с ми-, ох и с милым дружком, э, вот и зда-, здалася степь.

Ишла лужком вот и с милым дружком, э, ох и зда-, здалася степь,
Вот и о-, оглянулась ох и красная девка, э, ох и о-, она в те-, в темнай лес.

Оглянулась вот и красная девка, э, вот о-, она в те-, в темнай лес,
Ох и во том лесе, ох и во лясочку, э, вот и ку-, кустики да стоят.

Во том лесе, вот и во лясочику, э, вот и ку-, кустики да стоят,
Вот во том ку-, вот так ох и во кусточку, э, вот и ли-, листики да шумят.

Во том лесе, во том во лясочку, э, ох и вот ли-, листики да шумят,
Вот ох и погодите, ох и не шумите, э, вот на, на ядиной час.

Погодите, вот и не шумите, э, ох и на, на ядинай час,
Вот и на, на ядиной, ох и на часочок, э, вот на, на минуточку.

На том боку, вот и за речкаю, э, ох и ци-, цимбалочки бьють,
Вот они маю ох и сударушку, э, вот к ви-, к винчанью да вядуть.

Один видеть ох и за рученькю, э, ох и дру-, другой ох и за-, за рукав,
Ох и третий..., душа болит, ох и лю-, любил да, да й не взял.

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.

Зійшов же місяць за ту гору та вгору високо піднявсь,
Та й освітив усю долину та й знов за хмару заховавсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню ж, доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Не дожидай його додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багацько хлопців поверталось, багацько де кого й нема,
Багато дівчат заміж вийшло, а ти чого сидиш сама? (двічі)

ー Не хочу ж, мамо, за старого, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то зогнію в сирій землі. (двічі)

ー Іди ж ти, доню, за старого, старий жалітиме тебе,
І будеш жить за ним щасливо, і будеш згадувать мене. (двічі)

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Та Марусина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю го(нить).

А Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силой ожени(ла).

А мати сина силой оженила,
На третій день невістку суди(ла).

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене чим жінку кара(ти).

"Та іди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії ві(шки).

А купи, сину, дротяну нагайку
Та й бий, синку, з вечера до ра(нку)".

А що з вечера коморя гриміла,
А з-пів ночі мила одубі(ла).

"Ой ти ж, мати, порадниця в хаті,
А порадила чим жінку кара(ти).

Ой порадила чим жінку карати,
Порадь мене де жінку схова(ти)".

"А й зорви, сину, в коморі мостовину
Та й поховай чужую дити(ну)".

Чи я в своїм лузі, гей, не калина?
Чи я в свого батенька, гей, не дитина?

Чи я в свого батенька, гей, не дитина?
Що не хоче мене дати, гей, за ляжина.

Що не хоче мене дати, гей, за ляжина,
Сказав мене батько дʼдати, гей, дворянина.

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила мільоночка, при місяцю стоя (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені поручила рушнички давати (двічі)

Один дала, другий дала, а на третьом стала,
А четвертим білесеньким ручки пов'язала (двічі)

Відно рєчку далєко,
Вода сколивнулась,
А й у мене, молодца,
Ой серце стрепенуло.

Серце стрепенуло.
Сів на бистрого коня,
Ой далєко скочился.

Далєко скочився.
Возлє церковки святой
Ой конь остановився.

Став, остановився.
Я і скочив із коня
Та й перехрестився.

Та й перехрестився.
Я у церковку ввійшов,
Ой весь народ толпою.

Весь народ толпою.
Водять милую мою,
Ой водять кругом столу.

Водять кругом столу.
"Ой ти, милая моя,
Ой шо ж ти наробила?

Шо ти наробила?
З другим клятьбу прийняла,
Ой мєнє позабила?"

"Ой ти миленький же мой,
Розовой цвіточок,
Подарую я тобі
Ой носовой платочок!"

"А ти, милая моя,
Ти моє сердечко,
Подарую я тобі
Ой золоте колечко!".

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона виряжала сина у салда(ти). (двічі)

"Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти сів-поїхав в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, сину, невісточку взяти (брати),
А ти сів-поїхав на войну стражда(ти)". (двічі)

«Якби ж ненька знала, яке ж мені горе,
Вона б переплила через синє мо(ре). (двічі)

Якби ненька знала, яка ж мені біда,
Вона б передала горобчиком хлі(ба). (двічі)

Горобчиком хліба, синичкою солі,
Якби ж ненька знала, в якій я неволі". (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Дозволила своїй дочці рушнички давати.

Один дала, другий дала, на третьому стала,
«Іди, − каже, − моя доню, шоб ти панувала.»

"Не хочу я панувати, не піду я, мамо,
Рушничками, шо придбала, спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть,
Легше міні в труні лежать, шоб ніхто не бачив".

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Не бачила миленького, що я й полюбила.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені і звеліла рушнички давати.

Перший дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, білесенький – рученьки зв'язала. (двічі)

Зійшов місяць серед неба і всю долину освітив,
І освітивши всю долину, а сам за хмари закотивсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там часто огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Не плач ти, доню, не журися, ти в мене зіронька одна,
Не дожидай козака з бою, його живого вже нема. (двічі)

ー Вже всі козаки повертались, кого лиш де іще нема,
Вже всі дівчата повінчались, а ти чого сидиш одна? (двічі)

ー Не віддай, мамо, за старого, бо він не парочка мені,
А як віддаси ти за нього, то буду гнить в сирій землі. (двічі)