Digital archive of folklore

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

“Ой ти, мамо моя, а я доня твоя,
Я ще добре не жила, а ти заміж віддала. (двічі)

А ти заміж віддала в далекую сторону,
В далекую сторону, у великую сім’ю”. (двічі)

А велика сім’я вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

Як я по воду йшла, спотикалася,
А як воду принесла, прислухалася. (двічі)

Щось у хаті гомонить, щось у хаті гомонить,
Щось у хаті гомонить, матір сину говорить: (двічі)

“Ой, ти син, ти мій син, ти дитино моя,
Чом ти водку не п’єш? Чому жинку не б’єш?” (двічі)

“Ой як буду водку пить, в мене голова болить,
Ой як буду жинку бить, в мене серце болить. (двічі)

Ви не бийте її і не лайте її,
Ой якщо вона не знає, научайте її. (двічі)

Ой як я її брав, як той мак розцвітав,
А тепер вона стала, що я сам не впізнав. (двічі)

Ой як я її брав, як той з рожи цвіток,
А тепер вона стала, як той ношений платок. (двічі)

Ви не бийте її і не лайте її,
Ой якщо вона не знає, научайте її”. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: «Рости, дівчінонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені ізвеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим соко...рученьки зв’язала.

Шумлять верби в кінці греблі, шо я й насадила.
Нема мого миленького, шо я й полюбила. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Тільки ж мені і звеліла рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким, руки обв'язала.

Зійшов місяць, зійшов ясний, та й знов за хмару закотивсь,
Та й освітив усю долину, де милий мій колись ходив. (двічі)

А в тій долині є хатина, там тихо ж лампочка горить.
Там мати дочку вговоряє – доня заплакана сидить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти ж в мене квіточка одна,
Не жди, не прийде він додому, його на світі вже нема. (двічі)

Багато дехто повінчався, а ти кого так довго ждеш?
Багато дехто повінчався, а ти чого заміж не йдеш?”

“Не віддай, мати, за старого, старий не парочка мені.
Як віддаси ж мене за його, то й буду гнить в сирій землі.

Прощайте, браття-мотористи, прощайте, вся моя сім’я!
Бить може спортітся машина і не вєрнуся я сюда”.

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Та Марусина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю го(нить).

А Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силой ожени(ла).

А мати сина силой оженила,
На третій день невістку суди(ла).

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене чим жінку кара(ти).

"Та іди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії ві(шки).

А купи, сину, дротяну нагайку
Та й бий, синку, з вечера до ра(нку)".

А що з вечера коморя гриміла,
А з-пів ночі мила одубі(ла).

"Ой ти ж, мати, порадниця в хаті,
А порадила чим жінку кара(ти).

Ой порадила чим жінку карати,
Порадь мене де жінку схова(ти)".

"А й зорви, сину, в коморі мостовину
Та й поховай чужую дити(ну)".

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила мільоночка, при місяцю стоя (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені поручила рушнички давати (двічі)

Один дала, другий дала, а на третьом стала,
А четвертим білесеньким ручки пов'язала (двічі)

Відно рєчку далєко,
Вода сколивнулась,
А й у мене, молодца,
Ой серце стрепенуло.

Серце стрепенуло.
Сів на бистрого коня,
Ой далєко скочился.

Далєко скочився.
Возлє церковки святой
Ой конь остановився.

Став, остановився.
Я і скочив із коня
Та й перехрестився.

Та й перехрестився.
Я у церковку ввійшов,
Ой весь народ толпою.

Весь народ толпою.
Водять милую мою,
Ой водять кругом столу.

Водять кругом столу.
"Ой ти, милая моя,
Ой шо ж ти наробила?

Шо ти наробила?
З другим клятьбу прийняла,
Ой мєнє позабила?"

"Ой ти миленький же мой,
Розовой цвіточок,
Подарую я тобі
Ой носовой платочок!"

"А ти, милая моя,
Ти моє сердечко,
Подарую я тобі
Ой золоте колечко!".

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона виряжала сина у салда(ти). (двічі)

"Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти сів-поїхав в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, сину, невісточку взяти (брати),
А ти сів-поїхав на войну стражда(ти)". (двічі)

«Якби ж ненька знала, яке ж мені горе,
Вона б переплила через синє мо(ре). (двічі)

Якби ненька знала, яка ж мені біда,
Вона б передала горобчиком хлі(ба). (двічі)

Горобчиком хліба, синичкою солі,
Якби ж ненька знала, в якій я неволі". (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Дозволила своїй дочці рушнички давати.

Один дала, другий дала, на третьому стала,
«Іди, − каже, − моя доню, шоб ти панувала.»

"Не хочу я панувати, не піду я, мамо,
Рушничками, шо придбала, спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть,
Легше міні в труні лежать, шоб ніхто не бачив".

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Не бачила миленького, що я й полюбила.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені і звеліла рушнички давати.

Перший дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, білесенький – рученьки зв'язала. (двічі)

Зійшов місяць серед неба і всю долину освітив,
І освітивши всю долину, а сам за хмари закотивсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там часто огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Не плач ти, доню, не журися, ти в мене зіронька одна,
Не дожидай козака з бою, його живого вже нема. (двічі)

ー Вже всі козаки повертались, кого лиш де іще нема,
Вже всі дівчата повінчались, а ти чого сидиш одна? (двічі)

ー Не віддай, мамо, за старого, бо він не парочка мені,
А як віддаси ти за нього, то буду гнить в сирій землі. (двічі)

На поточку прала,
На вербу складала,
Поможи мі, пане Боже,
Що-м собі думала,
Що-м собі думала.

Я собі думала,
Хлопця молодого,
А мене віддали,
За діда старого,
За діда старого.

Як мене давали,
То мені казали:
ー Щоб, моя ж ти доню,
Діда честувала,
Діда честувала.

Я діда честую,
Честувати мушу,
Поможи мі, пане Боже,
Візьми з діда душу,
Візьми з діда душу.

Візьми з діда душу,
Та й повісь на грушу,
Аби могли старі знати,
Як молоду брати,
Як молоду брати.

Узяв Бог старого,
Не дав молодого,
Поможи мі, пане Боже,
Верни хоть старого,
Верни хоть старого.

На поточку прала,
На вербу складала,
Поможи мі, пане Боже,
Що-м собі думала,
Що-м собі думала.

Зійшов же місяць за ту гору та вгору високо піднявсь,
Та й освітив усю долину та й знов за хмару заховавсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню ж, доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Не дожидай його додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багацько хлопців поверталось, багацько де кого й нема,
Багато дівчат заміж вийшло, а ти чого сидиш сама? (двічі)

ー Не хочу ж, мамо, за старого, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то зогнію в сирій землі. (двічі)

ー Іди ж ти, доню, за старого, старий жалітиме тебе,
І будеш жить за ним щасливо, і будеш згадувать мене. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну.
Сказав: “Рости, дiвчинонька, на другую весну!” (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля:
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила – полюбила мати.
Вона мені дозволила рушнички давати. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”. (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені повеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, шовком шитим, рученьки зв’язала. (двічі)

І зв’язала рученята шовковим платочком,
І уквітчала голівоньку восковим віночком. (двічі)

Тепер мені не ходити, куди я ходила,
Тепер мені не любити, кого я любила. (двічі)

Тепер мені туди ходить, куди люди скажуть,
Тепер мені того любить, з ким рученьки зв’яжуть. (двічі)

Котилася горошина від поля до моря,
Не вгадала моя мати, яка моя доля.

Мене мати шанувала, гулять не пускала,
Парубками гордовала, за нелюба дала.

А в нелюба гірка доля, гірше полиночку,
Сушить, в’ялить, ще й печалить бідну голівочку. (двічі)

Сушить, в’ялить, ще й печалить, як вітер билину,
Ніхто ж мене не пригорне, бідну сиротину.